В українській політиці "доброю" традицією стало підняття, напередодні чергових (чи позачергових) виборів, питання про політичну відповідальність
В українській політиці
"доброю" традицією стало підняття, напередодні чергових (чи
позачергових) виборів, питання про політичну відповідальність партій та
державних діячів, які дісталися влади з певною програмою, але виконувати її так
і не зібралися.
Прикладів наводити не буду – вони і так відомі
усім. А самі обіцянки "впровадження механізму звітування народних
депутатів", "встановлення процедури відкликання депутатів",
"прийняття законодавчо закріпленої норми відповідальності партій за свою
програму" забуваються вітчизняними політиками з такою ж легкістю, як і
інші передвиборчі казочки.
Якщо звіти посадових осіб та депутатів все ж
відбуваються, робляться вони по-перше, перед "підготовленою"
аудиторією, як правило перед однопартійцями, а не перед виборцями. По-друге, за
успіхи політичного діяча вперто видаються досягнення, здійснені за рахунок
державного та місцевого бюджетів; причому жодним чином не згадується, що
подібні дії були б здійснені і без людини, яка звітує. Не кажучи вже про
вихваляння матеріальною допомогою людям за рахунок спеціально для цього
призначених фондів. І, по-третє, ніколи у житті чиновник або депутат, який все
ж наважиться на звіт, не розбиратиме власну передвиборчу програму по пунктах,
із зазначенням – що йому вдалося зробити, а що і чому – ні.
Між тим, люди чекають від посадовців, які отримали
владні крісла виключно завдяки народній підтримці на виборах, виконання
проголошених цілей, програм, зобов’язань, чіткої звітності за свої справи.
У більшості цивілізованих країн світу прямої відповідальності
за невиконання передвиборчих обіцянок немає – вважається, що виборці дадуть
брехунові справедливу оцінку на наступних виборах (хоча, наприклад, у деяких
штатах США такий механізм передбачений). Проте та хвиля відвертої і
неприхованої брехні, яка залила Україну з політичних трибун вищих органів
влади, має бути зупинена. Нехай й тимчасовими заходами. Мова, насамперед, йде
про запровадження механізму відкликання депутатів, міських голів, які не
відповідають інтересам громади, відстоюють вузько партійні чи особисті
інтереси.
Так само і представлена у парламенті чи органі
місцевого самоврядування політична партії має, щонайменше, щоквартально
проводити публічний звіт про власну роботу, на кшталт звіту Кабінету Міністрів.
Причому спиратися у цих звітах на інформацію – які пункти з власної
передвиборчої програми вона виконала, які планує виконати, а які ігнорує.
Подібний звіт має набути статус офіційного документу (постанови, рішення) того
представницького органу, у якому він відбуватиметься. Депутат-мажоритарник має
регулярно звітувати перед виборцями.
Безумовно, від нинішньої влади, в очах якої
кримінальним злочином ("втручання у приватне життя чиновників") є
оприлюднення інформації: за які кошти депутатський син купив розкішний
автомобіль, жодних кроків у напрямку процедурного закріплення звітності
політиків ми не дочекаємося.
Хоча цікаво було б почути, які аргументи
представники провладної партії висуватимуть на користь того, що втілено бодай
деякі пункти з їхньої передвиборчої програми.
Член Політради Партії "УДАР Віталія Кличка"
Геннадій Ткачук
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.