Як голандські курчата допомогають українцям?

Хто має допомогати дітям: держава, прості українці чи іноземці, перевдягнені в курчат?

- «Розраховуйте на мене. Я здам свої 20 євро, щойно отримаю зарплатню», - чують від приятеля менеджер ірландського пабу Метью. Усе це відбувається суботнім вечором в Амстердамі.  Піт,  Метью, Марк та їхні друзі – ініціатори благодійного проекту The Charity Chicken Foundation, який вже другий рік збирає та передає кошти в Україну на потреби дітей із синдромом Дауна. Нашу організацію – ВБО «Даун Синром» хлопці знайшли в мережі Інтернет. Проект The Charity Chicken Foundation (http://www.thecharitychickenfoundation.com/The_Charity_Chicken_Foundation/Welcome.html) об’єднує ініціативних молодих людей із Голландії, що  роблять божевільні речі: перевдягаються у костюми курчат і стрибають з парашутом, їздять у вело марафони (іноді на чотиримісному велосипеді!), веселять ситу Європу, проводять лотереї та збірки коштів, які передають українським дітям із синдромом Дауна. ( http://downsyndrome.org.ua/gollandskie-cyplyata-sobrali-sredstva-dlya-ukrainskih-detej-s-sindromom-dauna)

Робити добру справу в малих масштабах «курчата» не соромляться. Пожертви простих людей складаються із зовсім невеликих грошей, але в великому масштабі виходять суми, які ми можемо скерувати на потреби Центру раннього розвитку для дітей із синдромом Дауна, де безкоштовно отримують консультації спеціалістів 350 родин з усієї України. Аналога  такого центру в нашій державі немає! На його утримання та розвиток держава не дає ані копійки.

Потреби незвичайних дітей очевидні для  простих голландців, а не для заможних українців. Чому?Думаю, тому що великі благодійники роблять свої проекти  (на кшталт  АНТІ-СНІД, СТОП Туберкульоз і т.д) переважно, як частину іміджевого PR.  До «даунів» ( людей із синдромом Дауна) не доходять руки.  Можливо тому, що це не так красиво для картинки на постерах чи в телеефірі? Або, ймовірно, міфи щодо агресивності та недовготривалого життя таких людей із зайвою 47-ю хромосомою роблять їхні потреби зайвими?  Можливо масштаб проблеми – 420 дійте щороку – не така вже велика частка електорату? Так чи інакше, заможних спонсорів, донорів, благодійників ми не маємо.

Збирати по копійці в буквальному сенсі цього слова доводиться організації. Акція «Срібна монетка» - аналог французької ініціативи, що її третій рік поспіль проводить ВБО «Даун Синдром» спільно з одним із банків ( не пишу з яким саме, бо ЗМІ відмовляються публікувати інформацію , що містить назву банку, вважаючи це рекламою). У всіх відділеннях розміщені бокси, куди прості українці можуть скласти свої пожертви, навіть копійки. Цього року Акція розпочалася 1 лютого і триватиме до 1 квітня. ( детальніше про проект http://downsyndrome.org.ua/blagotvoritelnyj-proekt-serebryanaya-monetka-2012)  

 Вірити в доброту та щирість наших людей ми не полишаємо. Ба більше, ми переконуємось в цьому щороку.Збірку першого року було спрямовано на ремонт та обладнання в Центрі раннього розвитку для дітей із СД (61 625 гривень). Кошти другого року (292 424,90 гривень) пішли на адаптацію та друк учбових програм розвитку мовлення та читання «Дивись і вчить». В цьому році усе, що зберемо, витратимо на подальшу освіту, зокрема навчання математики та програму жестового мовлення.

Чому дітям це потрібно? Адже щороку народжується чимало дітей із хромосомними аномаліями ( в тому числі 420 із синдромом Дауна), усі вони покинуті державою напризволяще. І якщо в Америці такі діти вчаться в звичайних садках та школах, згодом отримують спеціальності та грають в театрах, в Іспанії– викладають в університеті, в Британії – працюють, створюють родини та живуть повноцінним життям, то  в Україні «особливі діти» не мають навіть спеціального підручника! В кращому випадку вони вчаться з батьками по звичайних абетках,  а в гіршому – потрапляють в інтернати для розумово відсталих.

Для нашої держави не існує таких людей, а відтак і їхніх проблем. Нема проблем – нема і фінансування!Чому прості українці рятують життя тисяч дітей із онкологічними хворобами, вірусними гепатитами, опіками, пухлинами, вадами, недугами? Інтернет переповнений криками про допомогу, із білбордів та метролайтів на нас дивляться очі хворих дітей. «Очевидно, що я особисто не зможу врятувати усіх, але комусь я допомогти таки зможу», - так думають тисячі людей і дають свої невеликі гроші незнайомим дітям.

Ця небайдужість – справжній лакмусовий папірець на «стан здоров’я» цілого суспільства І не скажу, що голландці та французи в цьому сенсі «здоровіші» за нас,  українців. 

Ці люди по суті рятують ціле суспільство і роблять те, що має робити держава. Ці люди не потребують PR супроводу та переобрання на новий термін. Вони просто дають гроші, хто скільки може. Так само, як і їхні голландські однодумці.

Минулої весни  хлопці із The Charity Chicken foundation навідалися в Київ, познайомилися із дітьми особисто і цього року, 21 березня у Всесвітній день людини із синдромом Дауна  вони знову прибудуть в Київ. В пабі «О’Брайєнс” відбудеться благодійна лотерея.

Я вірю, що разом українці і голландці навчать нас простій істині: аби збагатитися, варто поділитись.