Св'яті отці не св'яті, не дай бог

Св'ятотці з військовою виправкою і ФСБушним вишкілом

 Виборчий штаб Путіна видавав газету під назвою "Не дай Бог", в якій друкувалися всякі матеріали, цікаві і досужі. Ця газетка нічим не цуралась, аби виконувати своє призначення і витрачені на неї кошти. Тут вдавалися до перекручень, всяких інсинуацій, видумок. Тут друкувалося все про «оранжеву чуму», про несвідому Україну, яка не відає, що творить йдучи до Європейської спільноти, тут друкуються образливі вислови щодо української політики і політиків в т.ч. діючої влади.

Враження склалося таке, що вся виборча компанія Путіна базувалася, якщо не повністю, то наполовину на відносинах з Україною. Інші країни СНД для Росії, як би розтворилися у просторі і часі. Їх уже не має, лишилася одна Україна. І з якою треба розібратись, тобто усунути це «не природне державне формування» на околиці великої Росії.

Якнайкраще, звісно підходить Путін, який завжди демонстрував свою зневагу до незалежності України і її суверенності тим більше, ніколи не шкодував дошкульних і образливих епітетів на адресу української державності та українських керівників.

Цей його світогляд, таке не сприйняття дійсності, реалій, що сталися в результаті розпаду радянської імперії підтримує переважна більшість народів, що населяють Росію.

У досягненні своєї мети Путін і К*  не brezguet ні чим, навіть і духовенством, яка ще Леніним була відділено від держави, але завжди залишалась державною. Нині для Руської православної церкви постало питання світське, їй не притаманне за її уставами і положеннями. Чи самі вони на це йдуть, чи їх заставляє влада, від якої вище дохувенство залежне не менше ніж усі громадяни, чи вони переслідують суто свої корисливі і жлобські наміри це стане відомо. Але факти є фактами і від цього нікуди не дінешся. А вони такі: Українська православна церква МП втручається у справи держави, веде політичну боротьбу проти України, як держави.

Поки  Предстоятель УПЦ МП Митрополит Володимир перебуває в недузі вищі церковники розпочали боротьбу за його місце, а тут всі методи добрі, якщо вони в унісон з Патріархом Кирилом і бажанням Росії.

 Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел виступив у згаданій мною газетці (тир. 5,5 млн. екз.) статею, як на мою думку, що не має ніякого відношення до віри і духовенства. В заголовок він поставив  "Оранжевые метят в сердце Святой Руси". Ось так, не більше і не менше, а прямо в серце, і хто, Україна. Натомість, в знак подяки редактори цього листка обізвали його «одним из самых уважаемых архиеерев Русской Православной Церкв». Для них уже не має Української православної церкви, вони її в упор не бачать, так, як і перестав бачити, засліплений похіттю і багатством Агафангел.

Нижче я подам витяг із його творива і ви зрозумієте, хто скривається під рясою цього св’ященослужителя і чи достойна така людина унаслідувати Престол Української православної церкви. Не будемо себе дурити, бо ж знаємо, що Предстоятель Володимир тяжко хворий і не може в повній мірі захищати церкву. Дай бог йому здоров’я.

Ось мариво цього церковного вилупка:

"Призывы отменить результаты выборов в Госдуму, освободить "политзаключенных", то есть не кого иного, как пресловутых ставленников антироссийских сил на Западе, и, главное, отстранить от власти лидера национального и государственного возрождения России Владимира Путина выдают подлинных кукловодов протестных акций в Москве. Сейчас над Россией, являющейся центром русского мира, нависла та же угроза, которая уже посещала Украину на рубеже 2004-2005 годов. В России многие "специалисты", в том числе из числа либеральных и привыкших к перманентной фронде священнослужителей, пытаются уверить нас, что протесты спонтанны, что все, кто считает иначе, – это любители теорий о мировом заговоре...

Точно так же под убаюкивание подобных "специалистов" наш народ уже проспал и февраль 1917-го, и развал единого отечества в 1991-м. Не случайно, кстати, и Святейший патриарх Московский и всея Руси Кирилл в своих выступлениях вспоминает в связи с последними событиями именно эти трагические даты русской истории. В 2004 году нас на Украине абсолютно в том же духе успокаивали: ну при чем здесь какие-то манипуляторы? "Народ" устал от несменяемости "бандитской" власти, он глубоко возмущен "фальсификациями выборов" (общая тема всех цветных революций), майдан – это и есть подлинный голос народной свободы и т. п.

Существует у российских событий важное отличие от того, что происходило на Украине в середине нулевых. Это несопоставимость масштаба последствий. Если удар по Украине оранжевых был весьма ощутимым, но все же относительно периферийным, то попытка осуществления цветного сценария в Москве – это удар в самое сердце Святой Руси.

Многие из лидеров митингующей в Москве оппозиции уже были во власти в скорбные для России 90-е годы. Их призывы свергнуть "режим Путина", лидера, который начал восстановление государственной, политической, экономической, военной мощи России, показывают, что организаторы протестных митингов действуют в интересах заокеанских хозяев. Тому есть множество явных свидетельств, не замечать которые может только слепец. Это и подготовка некоторых молодых лидеров оппозиции в наиболее одиозных американских вузах, это и поход "оппозиционеров" в американское посольство на поклон к новому послу с отчетом о проделанной и предстоящей работе.

В какой исторический момент возникают эти якобы спонтанные выступления? Именно когда наконец-то начат процесс реинтеграции исторической России в рамках ЕЭП, когда российское государственное руководство приготовилось дать твердый ответ тем, кто решил охватить Россию заградительным ракетным поясом. Именно после того, как президенты России, Белоруссии и Казахстана подписали важнейший интеграционный документ".

Повірте, це не молитва і не проповідь церковного діяча, це зазіхання на незалежність, самостійність і суверенітет України. Його тональність свідчить про добротний військовий вишкіл, про ФСБушну бутність.