Михайло Павловський. Сьогодні йому було б тільки 70-т.

Його роботи актуальні і зараз

 Павловський Михайло Антонович (1942-2004) – д.т.н., професор, віце-президент Академії технологічних наук України. Заслужений діяч науки і техніки України; декан факультету авіаційних та космічних систем (1993-2004), директор НДІ «Ритм», завідувач кафедри теоретичної механіки. Народний депутат України, голова постійної комісії з питань ядерної політики Верховної Ради України. У 1963 р. закінчив КПІ. У 1967 р. захистив кандидатську, в 1977 р. – докторську дисертацію.

Відомий учений в галузі механіки та процесів керування, створив наукову школу з гіроскопічних приладів та навігаційних систем. Ініціатор створення Академії технологічних наук України (1991). В 1985 р. очолив НДІ проблем механіки «Ритм». За його участю в 1993 р. у КПІ створений факультет авіаційних та космічних систем (ФАКС).

Лауреат Державної премії УРСР (1980), Державної премії СРСР (1986), Державної премії України (1992).

Автор 14 монографій та підручників.

І мій земляк. Треба ще згадати його активну громадську і політичну діяльність. ЇЇ можливо охарактезувати однією фразою: Він був заступником голови ВО «Батьківщина».

До свого семидесятиріччя він не дожив вісім років. І на батьківщині його вшановують та згадують завжди гарним словом. Його семидесятиріччя сьогодні вшановує на батьківщині батька його син - Андрій Павловський, один із самих помітних постатей української політики.

Я хочу запропонувати читачам у скороченому вигляді, без спотворення самої ідеї, одну з його робіт, яка, на мою думку, актуальна і зараз.

ПРОБЛЕМИ І ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ:

Метою цієї статті є визначення умов, за яких СОТ несе вигоду країні, а за яких загрозу її розвитку, злиденність і навіть геноцид нації.

Проблема полягає ще й утому, що у підпорядкованих АдміністраціїПрезидента і кримінальним олігархам ЗМІ наголошують в основному на вигоді вступу до СОТ, але не кажуть кому і за яких уммов, повністю ігноруючи об’єктивні закономірності економічного розвитку.

Що потрібно для вступ України до Європейського Союзу?

Для вступу країни до ЄС потрібно виконати три головні кінцевіумови (три критерії):

- досягнути європейського рівня розвитку демократії та громадянського суспільства;

- досягнути європейського рівня технологій та продуктивності праці;

- досягнути європейського рівня добробуту та стандарту життя.

Проміжними умовами є гармонізація законодавства, вступ до МВФ,СОТ, НАТО та інші політичні і організаційні критерії.

Виконання проміжних умов є лише необхідною, але далеко недостатньою умовою вступу до ЄС. Без виконання одночасно всіх трьох умов або критеріїв ніяка країна не може бути прийнята до ЄС.

На сьогодні в Україні розвиток реформ такий, що вона не наближається до європейських критеріїв, а дуже стрімко віддаляється від них.

Розглянемо питання докладніше.

Стан демократії

Замість демократичного розвитку посилюється авторитарний відкат. Замість становлення правової держави іде нехтування багатьох положень Конституції, законів, починаючи від Президента і кінчаючи найнижчим чиновником у вертикалі Адміністрації Президента. Адмінресурс живе не за законами, а за вказівками.

Замість розбудови громадянського суспільства — розбудова поліцейської держави. ЗМІ повністю підпорядковані владі кримінальних олігархів і діють не за сумлінням, а за “темниками”. Провладні ЗМІ не просвіщають, а зомбують народ, не розвивають культуру та духовність, а залякують усіх, хто не з владою.

У гуманітарній сфері науки заохочується не об’єктивність, а конформізм (обслуговування влади).

Розвиток технологій

Щодо розвитку технологій, то розвинуті країни роблятьставку на науковомісткі технології.

Сьогоднішній світовий порядок визначається не протистоянням ідеологій, а володінням технологіями. Так, продаж США нових технологій становить 700 млрд. дол. на рік, у Німеччині — 500, Японії —400.

Якщо в Китаї затрати на розвиток інформатики дорівнювали в 1997 р. 25млрд. дол. США, а в 2002 р. вже 71 млрд. дол. США (тобто в два рази більше, ніж весь ВВП України), то вУкраїні близько 5 млн. дол. США, тобто в 14000 разів менше, і це незважаючи на те, що Україна першою в світі ще в довоєнний період виготовила електронно-обчислювальну машину (академік Лебедєв, Київ) і створила найпотужнішу у світі школу кібернетики начолі з академіком Глушковим.

Цю тенденцію рухуУкраїни не в той бік відображають і макроекономічні показники: за роки реформУкраїна втратила економічного потенціалу майже в 2 рази більше, ніж за роки Другої світової війни (відповідно 75,2% і 40%).Машинобудування скоротилось у 3 рази, легка промисловість у 8 разів, а електронна галузь— мозок промисловості — більше ніж у 100 разів.

Якщо у 1991 році частка металургії у ВВП України становила 25,6%, то у 2000 році вже 59%, якщо в 1991 році енергомісткість виробництва дорівнювала 0,8 кг. умовного палива на 1 долар ВВП, то в 2000 році вже 2 кг, тоді як в ЄС лише 0,2 кг, тобто в10 разів менше.

При збереженні лише цього одного показника Україну ніколи неприймуть в ЄС.

А виявляється, що війна економічна не менш нищівна, ніж пряма агресія. Більше того, вона страшніша, бо торкається генофонду нації і нищить його майбутнє.

Загалом за роки реформ вУкраїні життєвий рівень знизився в 10-12разів, а в Китаї за роки реформ зріс майже встільки ж разів. Стартувавши в реформи занауково-технологічним розвитком в першій десятці розвинутих країн світу, через 10років реформ Україна опинилась на 139 місці (всьогоООН фіксує 160 країн) в колі “бананових республік”, особливо за стандартом життя, як показником відношення багатств 10% найбагатшої частини населення до багатства такої ж кількості найбіднішого.

У Європейському Союзі цевідношення становить (5/7):1, а в Україні — 40:1. Точно як в “банановій республіці” — народ найбідніший, а олігархи найбагатші. Сьогодні відомо, що наші олігархи (Ахметов, Медведчук, Суркіс, Пінчук, та ін.) входять у першу десятку найбагатших людей Європи.

Це означає, що за рівнем життя і його стандарту Україна вже має статус або колонії, або “бананової республіки”. Так що падати їй далі нікуди. Залишаються два шляхи: або йти і далі напериферію світового господарства, що неодмінно приведе до геноциду нації та повної втрати державності і перспекти вирозвитку, або змінити курс реформ на інноваційний розвиток, на розвиток власного наукомісткого виробництва і різкого зростання добробуту населення, на досягнення європейського стандарту життя.

Умови вступу до СОТ: що це дає і кому це вигідно

Світова організація торгівлі (СОТ), яку створено у 1994 році на базі ГААТ, це, по суті, нова міжнародна торговельна організація. До неї були залучені, в першу чергу, розвинуті країни, а в другу — ті, що розвиваються, та країни із перехідною економікою.

Домінуюче становище і вплив на політику СОТ мають могутні транснаціональні компанії (ТНК) країн “золотого мільярда”. Супердержава США, країни ЄС в останні десятиліття ХХ століття спочатку акумулювали, інтегрували та організовували на науковій основі кадровий, інтелектуальний, науково-технологічний, фінансовий та виробничий потенціал Заходу, а потім, після розвалу СРСР, ще більше зміцнили свою могутність та вплив у світі.

СОТ діє, нібито за справедливими принципами:

- торгівля без дискримінації — правила торгівлі для всіх однакові;

- недопущення будь-якого протекціонізму, тобто захисту свого ринку та підтримки свого виробника;

- передбачуваний і збільшуваний доступ до ринків;

- чесна конкуренція (для слаборозвинутих країн);

- економічний розвиток і реформи.

З більш як 150 країн світу, що входять до СОТ, три чверті є такими, що розвиваються і в яких відбуваються ринкові реформи. Правила СОТ формально передбачають поступки їм у ряді галузей, що узгоджуються в переговорному процесі.

Далі правила СОТ відстоюють лише однакові умови справедливої торгівлі, але вони не враховують різних умов виробництва, серед яких, при рівних інших умовах, суттєве значення мають і природно-кліматичні умови, патріотизм і турбота про власний народ урядів і лідерів країн. Правила СОТ не враховують подвійної моралі Заходу, яка виявляється ще і в тому, що розвинуті країни явно чи не явно, прямо чи опосередковано стосовно своїх фірм проводять політику протекціонізму, а стосовно периферії —політику лібералізації і відкритості. Досить вказати на демпінгові процеси щодо продажу українського металу, надумані штучні обмеження продажу українського зерна на ринку країн ЄС.

Або те, як під приводом захисту інтелектуальних технологій і боротьби із піратством зупиняють руками українських чиновників виробництво вУкраїні лазерних компакт-дисків, технологію виготовлення яких розробила вперше (70-ті роки ХХ століття) і подарувала безоплатно світові саме Україна.

Умови СОТ та МВФ дуже часто змушують президентів і уряди країн периферії (і Україну в тому числі) нехтувати відомими студентам теоремами щодо геоекономіки, зокрема першою теоремою Паретто: “При обмежених ресурсах на Земній кулі, якщо якась країна збагачується, то лише за рахунок збідніння інших”, запропонованою мною теоремою про лібералізацію: “Якщо на Земній кулі будь-яка країна, а особливо мала, знаходиться у кризі, а в цей час її уряд чи президент проводятьполітику лібералізації чи вона вступає доСОТ, то своє науковомістке виробництво ця країна не відродить і не розвине навіть теоретично”.

Потрібно визнати, щозахідні фахівці чесно вказують на те, що реалізація угод СОТ і в короткотерміновій і в довгостроковій перспективах вигідна, впершу чергу, розвинутим країнам чи країнам, лідери яких здатні приймати політичні рішення самостійно і опиратись на рекомендації науки (Китай та ін.). Розвинуті країни, зокрема країни ЄС, виграють, а слаборозвинуті країни, зокрема Центральної та Східної Європи, майже повністю програють. В цілому перевага країн ЄС при виконанні умов СОТ у довгостроковій перспективі будев 42,5 разу більшою ніж для країн Центральної і Східної Європи, а в короткостроковій —порівняння неможливе, бо країни Центральної і Східної Європи матимуть лише втрати.

Наведене вище переконливо показує, що чим швидше за нинішніх умов Україна вступить до СОТ, тим пізніше увійде до ЄС, а може й ніколи недосягне європейських критеріїв розвитку і, отже, не буде прийнята до ЄС, а навічно залишатиметься на периферії світовогогосподарства як сировинний таінтелектуальний придаток Заходу.

Чи має Україна шанс досягти європейських стандартів життя?

Україна поки що не втратила такого шансу. Європейський вибір можливо реалізувати, якщо змінити нинішній політичний режим і нинішній курс реформ. Починати потрібно із якомога швидшого конституційного усунення Л.Кучми із постаПрезидента України. Обрати нового Президента із числа справжніх патріотів України, розумних, талановитих, вольових і сміливих політичних лідерів, які є сьогоднів опозиції, бо обрання представника олігархічних кланів може ситуацію ще більше погіршити.

Як тільки внутрішній ринок буде розвинуто за обсягом і конкурентоспроможністю до рівня, який є врозвинутих країнах, вигідно буде зразу ж вступити до СОТ, і тоді будуть створені всіпередумови для досягнення всіх трьох критеріїв ЄС.

Це означатиме, що Україна стане європейською державою не лише за географічним розташуванням, а й за рівнем демократії, технологій, виробництва і життя народу.

Тоді вступ України до ЄС буде природним і безболісним процесом, непотрібно буде проситись до нього, бо він сам нас запросить до себе.

Отже, вибір за народомУкраїни:

- чи бути “банановою республікою” і стати рабами своїх кримінальних олігархів, підтримуючи нинішній курс реформ;

- чи досягнути європейських стандартів життя, підтримавши опозицію та її акцію “Повстань, Україно!”

Михайло ПАВЛОВСЬКИЙ, народний депутат України, д.т.н., д.е.н., професор