Виборчі округи як приклад "відкритості" української влади

"підлаштування" "правильних" округів під "правильних" кандидатів.

Менше місяця залишилося до того часу (10 квітня), коли ЦВК має встановити кількість одномандатних виборчих округів, і трохи більше (30 квітня) – до моменту, коли такі округи мають бути утворені на постійній основі.

Відповідно перша інтрига виборів розгортається навколо того – у яких регіонах округів буде більше, ніж на попередніх виборах, у яких – менше, де їхня кількість залишиться такою ж, але межі будуть "нарізані" зовсім іншим чином, ніж це було на усіх попередніх виборах.

Гадають – яким чином вчинять із закордонними округами (http://www.pravda.com.ua/articles/2012/03/16/6960804/), вносять ініціативи, що виборчі округи має визначати і затверджувати Верховна Рада (http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1443499#main), намагаються прискорити процес (http://news.liga.net/ua/news/politics/625954-tsvk_v_dmovilasya_d_liti_okrugi_dlya_vibor_v_v_radu.htm) та тут же його гальмують.

Мета усіх цих маніпуляцій настільки зрозуміла, що і обговорювати її не хочеться – "підлаштування" "правильних" округів під "правильних" кандидатів.

Цікаво інше – скільки років в Україні розмовляють про Виборчий Кодекс, який на багато років закріпить основні принципи ведення виборчих кампаній, зафіксує виборчі округи та припинить намагання кожної чергової партії влади переписати виборче законодавство "під себе".

Хіба є нормальною ситуація, коли напередодні кожних виборів клопотання щодо дати, механізмів та процедури виборів вноситься до Конституційного Суду? Відповідно у який спосіб слід приймати Закони про вибори, якщо вони викликають очевидний сумнів щодо власної конституційності?

"Україні потрібен Виборчий Кодекс", – констатував восени 2006 року голова ЦВК Ярослав Давидович. "На жаль, у нас склалася і на цих виборах закріпилася практика, коли під кожну виборчу кампанію приймається новий виборчий закон. І головною проблемою стає те, що такий закон проходить перевірку на відповідність реаліям часу, саме коли виборчий процес у повному розпалі. Тому, також традиційно, кожний новий виборчий закон доводиться коректувати, удосконалювати безпосередньо "на марші", – заявляв він тоді.

Кодифікувати українське виборче законодавство треба, і це повинен бути не лише Кодекс про вибори, а й про референдум. Це вже висловлювання у січні 2007 року тодішнього Голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка.

Вносився на розгляд українського парламенту проект Закону України "Виборчий Кодекс України" (2009, реєстраційний № 4234)

Нарешті, – "країні потрібен Виборчий Кодекс", – заявив у листопаді 2010 року Президент України і створив робочу групу по внесенню змін до виборчого законодавства. "Нам потрібні уніфіковані закони, як для місцевих виборів, так і інших виборів", – наголошувалося тоді. Коментували ці слова міністри, експерти і міжнародні спостерігачі.

А вже у лютому 2011 року Міністр юстиції Олександр Лаврінович заявив, що "в Україні немає передумов для ухвалення Виборчого кодексу". Хоча робота із вдосконалення "непотрібного" Кодексу продовжилася. У жовтні 2011 року, наприклад, Міністерство закордонних справ заявило про позитивну оцінку Європейською комісією "За демократію через право" ("Венеціанська комісія") Виборчого кодексу, що розглядається Верховною Радою.

Навіть коментувати усі ці "кульбіти" з виборчим законодавством зникає бажання.

Не потрібен був цей Виборчий Кодекс попередній владі, не потрібен він і нинішній.

А треба владі лише право змінювати виборче законодавство потайки від громадськості.

Голова Вінницької обласної організації

Політичної партії "УДАР" Віталія Кличка"

Ігор Ткачук