Сирія

Арабська весна з невідомим фіналом

Увесь світ затамував подих . Про останні події у Сирії знають навіть ті, хто не купують газет і не дивляться телевізор.  Ситуація  викликає протилежні реакції , але однозначно не може залишати  байдужими.

"Арабська весна" перевернула звичні устави для всього Близького Сходу: повалено багаторічні режими Єгипту, Тунісу, Лівії. Здавалось, події у Сирії розгортатимуться за подібним сценарієм, диктаторському  режимові  Башара Асада навіть пророкували близький до лівійського фінал.

Але якщо правителя Лівії, Муаммара  Кадаффі, було повалено  руками опозиціонерів, то у Сирії такий розвиток подій здається малоімовірним – сирійський  підхід до формування опозиції разюче відрізняється від пануючого у Лівії.

Минуло вже більше року  з початку протистояння між опозиціонерами та  владними військами, а віз і нині там –  режим Башара Асада досі не повалено. Ісламська Республіка Іран підтримує правлячий режим не лише на політичному, а й на фінансовому рівнях. Стосовно воєнної підтримки – країна не має у ній жодної потреби. З такою армією та збройним забезпеченням можна вести війну кілька років. Отож, ситуація з кожним днем стає все гарячішою. Чому ж, як у випадку в іншими країнами, учасниками «Арабської весни», у події не втрутяться розвинені країни?

Захід обмежується санкціями.  Китай та Росія блокують резолюції ООН, які закликали Сирію перейти до демократії та політичного плюралізму. Тимчасом, Асад проектує нову Конституцію та водночас посилає танки до опозиціонерів. Проливається кров. За даними ООН,  унаслідок збройних повстань в Сирії загинуло вже 9 тисяч людей.

Запеклі бої із застосуванням важких кулеметів та гранатометів між  урядовими військами і повстанцями не припинялись навіть незважаючи на прибулих міжнародних експертів. Влада країни покладала відповідальність у смерті мирного населення  на повстанців та  терористів, опозиція ж відстоює позицію, згідно з якою протести у Сирії мають виключно мирний характер і  тисячі загиблих – на совісті самого президента. Самого ж Асада це мало непокоїть…вони з дружиною спокійно займаються шопінгом, витрачаючи тисячі доларів на предметі розкошу.

Поки не досягнено дипломатичного компромісу, у самій Сирії зростає кількість жертв заворушень. Захід підтримує мирні ініціативи і водночас  не робить нічого, щоб встановити цей мир.  Геополітична гра з метою контролювати сировинні ресурси Близького Сходу триває. Отож, чи вартуватиме гра свічок? Чи потрібна ТАКА демократія? Та й чи вдасться її досягнути в країні, де у протистоянні тісно переплітаються релігійні вірування,  де президентське крісло більше нагадує престол?

Звичайно, якщо перетиснути країні її економічні артерії, правлячий режим буде знекровлено, це тільки питання часу. Але скільком ще мирним сирійцям доведеться  заплатяти  за примарне щастя своєю кров’ю? Питання залишається відкритим.