Система розподілу та гарантії пільг в Україні вкрай незграбна, хибна і для більшості простих людей незрозуміла.
Питання гарантування пільг стало чи не основною
проблемою в соціальній політиці України. Про пільги мріють. Їх добиваються.
Дають хабарі для одержання заповітних документів про належність до певних
пільгових категорій. Скасування окремих пільг у нинішніх умовах є чи не єдиним
стимулом для виходу людей на мітинги протесту.
Зрозуміти людей можна. Злиденні пенсії та
мінімальні зарплати, перманентний ріст цін та тарифів, необхідність платити за будь-які
документи і послуги – все це причини того, що громадяни рахують кожну копійку і
захищатимуть до останнього власне право не платити за проїзд
у громадському транспорті, економити на комунальних платежах, одержувати
додаткові виплати з державного бюджету.
Владу багатомільйонна аудиторія пільговиків
дратує. А тому війна з «чорнобильцями», «афганцями», «дітьми війни» та іншими
стала ледь не лейтмотивом «соціальної» політики нинішнього уряду. Заходи, до
яких вдається влада – виключно репресивні, але, водночас, безсистемні і боягузливі.
Якщо люди виходять на вулиці – з ними намагаються домовитися. Якщо мовчать –
влада цим користується.
Система розподілу та гарантії пільг в Україні
вкрай незграбна, хибна і для більшості простих людей незрозуміла. Перед виборами
ухвалюються низка популістських законів, які ніхто не збирається виконувати.
Люди йдуть до суду. А суди… Ну, ви й самі знаєте, чим займаються наші суди.
Ось і виникають ситуації, коли у двох сусідів, які
належать до однакових пільгових категорій, різниця у пенсії складає 200% і
більше відсотків.
У програмі партії «УДАР» є положення, яке дехто
розглядає як спробу чергового наступу на права «пільговиків»: «Реалізувати на
практиці механізми обліку наданих пільгових послуг для уникнення
необґрунтованих витрат громадських коштів».
Насправді, жодних загроз для простих людей у цьому
немає. Мова йде про те, що можновладці, які одержали у незаконний спосіб пільги
мають бути їх позбавлені. А облік надання пільгових послуг слід здійснювати у
спосіб адресної допомоги, а також введення соціальних карток. У багатьох
країнах Європи соціальна картка є персональним електронним ключем до
інформації про пільги держателя
картки. Її власник може користуватися громадським транспортом,
придбати їжу, одяг та техніку, одержувати певні знижки на послуги. Але
використовувати її у комерційних цілях він не має можливості.
Запровадження такої соціальної картки дозволить
якщо не повністю вирішити проблему заплутаного і суперечливого вітчизняного
соціального законодавства, то хоча б уніфікувати її за визнаними і дієвими
стандартами.
Член Політради партії
«УДАР» Віталія Кличка
Геннадій Ткачук
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.