Емоційні теми минулого тижня - руйнування на Андріівському узвозі і реагування на нього громадських активістів Києва та фільм з Лук’янівського СІЗО - мали неабиякий резонанс в ЗМІ і соціальних мережах. Як на мене, майже все про ці події було написано правильно, із останнього
http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/andreikapustin/a62635
http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/aniri2/a62752
http://kiev.pravda.com.ua/columns/4f8975c4e414c/
http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/oksrom2/a62778
http://blogs.korrespondent.net/users/blog/nigvorchun/a62811
Дійсно міліціонери пертворилися на собак на службі у покидьків, дійсно чиновники байдужі до проблем і думок громадян, дійсно у державній системі все продається і все купується, дійсно громадяни для можновладців є лише бидлом.
Водночас мушу повторити знову деякі очевидні речі, про котрі вже писав.
Перше: апелювати до міліцейських чиновників на дії їхніх підлеглих є безглуздям. Все одно, що жалітися ватажку банди на те, що один з його гопників відібрав у тебе телефон. Просити будь-якого можновладця покарати його підлеглого є марним витрачанням часу. Завжди на начальнику лежить більша провина, ніж на підлеглому. Будь-які переговори, будь-який діалог з можновладцями є не просто шкідливим, він є дурницею.
Чому так? Тому, що на тому боці не суперники і не противники. На тому боці вороги. Принаймні кожен з них, хто уповноважений приймати рішення є ворогом. Нам нема про що з ними домовлятися.
Друге: поважаю багатьох з тих громадських активістів, хто брав участь в подіях. Вірю, що це щирі небайдужі люди.
Але мене дивує, що три будинки на Андріівському узвозі для них виявились важливішими, ніж десятки зруйнованих підприємств, сотні сіл, котрі вимирають, безліч дійсних архітектурних шедеврів та історичних споруд, котрі на межі зникнення. Чому такий висновок? Тому, що чую сказане і читаю написане. Тому, що на захист Андріївського вони піднялися, а про руйнування всієї країни не згадали. Принаймні, жодного такого гасла не було.
Третє: нарешті, припиніть рефлексувати на події, котрі створює влада. Рефлексія завжди призводить до поразки. Перемагає той, хто спонукає інших до дій, корисних йому. Спробуйте мислити системно і планувати хоча б на рік наперед.
Нагадаю старий анекдот: не бігати за кожною окремою коровою, а впевнено і системно зійти з горба і оволодіти всім стадом.
Що ж робити?
Перше: не рефлексувати, а діяти системно.
Друге: не покладатися на роздавання листівок поруч із станціями метро із закликами прийти усім, хто небайдужий, а зосередитися на створенні організації, котра спроможна вивести людей організовано і гарантовано для будь-яких дій.
А тепер про дещо емоційне.
Вплинути на міліціонерів, суддів, прокурорів, інших прислужників злочинного режиму лише через страх. Лише страх за себе може їх зупинити. Лише знання того, що покарання буде невідворотним і страшним, і буде скоро.
Тому кожній політичній силі, кожному громадському об'єднанню слід прямо і однозначно заявити: ми скоро будемо владою. І тим покидькам, котрі прислуговують зараз нелюдській владі, не буде місця на нашій землі.
Не залишиться на роботі жоден суддя. Не залишиться на роботі жоден прокурор. Будуть звільнені всі міліціонери. Будуть звільнені всі податківці. Доведеться відповідати кожному, хто вимагав хабарів, хто “решал вопросы”, хто виправдовував вбивць і гвалтівників, хто бив громадян і катував їх у слідчих ізоляторах і відділках міліції.
Ти з них, хто є порядними людьми і високими професіоналами (раптом такі ще залишилися) можуть бути поновлені на службі в індивідуальному порядку після прилюдної люстрації. Лише ті з них можуть мати прощення, хто не мають за собою злочинів проти громадян і вже зараз готові діяти на боці народу проти ворожого режиму, допомагати у межах своїх можливостей патріотам України. У таких є шанс.
Пропоную офіцерам МВС: просто зараз звертайтеся до представників тих організацій справжніх офіцерів патріотів, котрі діють не заради пенсій і пільг, а заради інтересів усього народу. Такі організації є.
Попереджаю офіцерів Збройних Сил: якщо дійде до того, що хтось почне стріляти в мирних громадян і ви залишитесь за парканами військових містечок, а не вийдете на захист народу від бандитів, вам також не буде прощення. Згадайте: ви присягали українському народу, а не межигірському гаранту і продажним генералам.
Про це слід заявити всім політичним і громадським силам, щоб ті, хто зараз служить режиму знали - сховатися і виправдатися злочинними наказами начальників не вдасться жодному.
Якщо будь-яка політична сила або громадське об’єднання не готові відкрито проголосити такі вимоги, вони не бажають змінити цю злочинну за сутністю державну систему, а хочуть використати її у власних інтересах.