Горе від "Розуму"

Останнім часом, не варто грішити на те, що представники центральних органів виконавчої влади уникають спілкування з громадськістю.

 «Где, укажите нам, отечества отцы, 

Которых мы должны принять за образцы?»

  Останнім часом грішити на те, що представники центральних органів виконавчої влади уникають спілкування з громадськістю не варто. Інтерв'ю, роз'яснення та коментарі надаються постійно. Не виключенням є і голова Нацкомпослуг Валерій Саратов, який нещодавно надав інтерв'ю газеті«Факти»  (№ 69 (3567) від 18 квітня 2012 року).

      І все було б нічого, якби відповіді на запитання журналіста читати під час перегляду якогось чергового шоу по ТV, або стоячи в запроторених автотранспортом міських вулицях. Якщо ж ти маєш хоча б якесь відношення до житлово-комунальної галузі, і слідкуєш за всіма подіями у цій галузі, то брати чашку кави до рук, читаючи уважно все написане, стає небезпечно.

   Найперше, що кидається в очі – це те, що пан Саратов стверджує, що «на практике установка теплового счетчика позволяет сэкономить до 30 процентов». От спробуйте, шановні тепловики, після цього пояснити споживачам, що лічильник – це засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії. І якщо споживач не буде економити енергоносій, якщо йому в цьому не допоможе відносно «тепла» зима, приміщення буде постійно «обласкане» усіма вітрами, а внутрішньобудинкова мережа не промиватиметься роками, то встановлення теплового лічильника призведе до того, що споживач отримає рахунок за фактично спожиті будинком Гкал розбиті пропорційно площі квартир і, аж ніяк, його наявність не може стати беззаперечним фактом економії.

   Наступне здивування викликало твердження про відсутність централізованої державної програми з встановлення тих же горезвісних лічильників тепла. Хоча, якщо забути минулорічну паніку Уряду і підприємств ТКЕ щодо примусового встановлення приладів обліку, якщо з причин відсутності в держави коштів на здійснення заходів, затверджених Законом України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки», не вважати за доцільне отримати в результаті виконання цієї програми протягом двох років обладнання усіх багатоквартирних будинків побудинковими приладами обліку тепла, холодної та гарячої води (п.21 ст.1 розділу ІХ Закону), то простіше стверджувати: грошей немає – державної програми немає теж.

     Але національний регулятор і тут надає «чудові» шляхи виходу з цієї ситуації. Перший – встановлення лічильників за рахунок бюджету (от тільки як це узгоджується з Бюджетним кодексом, який забороняє суб'єкту господарювання виділяти кошти під заходи, які не передбачені бюджетною програмою не уточнює. Так мабуть існування такої програми, на рівні підсвідомості, мабуть визнається). Другий – встановлення лічильників за рахунок витрат, включених в собівартість (при умові, що тариф буде відповідати економічно обґрунтованому рівню, що в повній мірі відповідає повноваженням Нацкомпослуг, і вже на сьогоднішній час нічого не заважає це зробити, якщо в Комісії настільки переконані, що економити споживач буде до 30 %). І третій шлях, що рекомендує очільник відомства – це кошти інвестора. (От тільки забув розповісти, за рахунок чого інвестор, встановивши прилад обліку в житловому будинку, який йому не належить, який не забезпечує відповідний рівень охорони встановленого ним же майна (лічильника), зможе повернути інвестовані у цю «бездонну діжку» свої кошти?) А без повернення коштів – це вже не інвестиція, а благодійність, яку так часто самі ж споживачі, у період зниження температур, різними методами виводять з ладу.

     Але це все виглядає більш-менш безневинно, порівняно з тим, на що звичайний читач, мабуть, і не звернув би увагу. «Комиссия планирует устанавливать процент ежегодного снижения потерь в сетях, за счет чего будет  уменьшаться и себестоимость услуги» (!).

    Маючи перед очима рік роботи Нацкомісії, який поки що вніс в роботу підприємств галузі лише повний хаос, не сформував достатньо прозорі правила своїх взаємовідносин на ринку з природними монополістами, підкріпивши їх нормативними та законодавчовстановленими документами, такі заяви вже завтра можуть стати реальністю. Що ж будуть робити підприємства тоді, коли коштів на модернізацію інфраструктури підприємств теплового господарства немає ні у підприємств, ні у бюджетах, а норми втрат в мережах зменшуватимуть просто без обґрунтованих розрахунків? Справа в тому, що враховуючи протяжність мереж, терміни їх експлуатації, можливості суб'єктів господарювання до їх заміни та коефіцієнти старіння труб (1,1 для ізольованих, яким менше 10 років та 1,5 для інших труб більше 10 років) досягти зменшення втрат в мережах не можливо(!) і основним досягненням буде, якщо ці втрати нам вдасться хоча б зберегти на сьогоднішньому рівні.

      Ось таке інтерв'ю, в якому як у М. Лермонтова в «Бородино»:

      «Смешались в кучу кони, люди,
      И залпы тысячи орудий
      Слились в протяжный вой…»