В якій країні ми хочемо жити?

Кожен з нас хоче бачити Україну розвинутою та цивілізованою державою, та чи замислювався хтось над тим, що він для цього зробив? Певно ж ні, і це наша помилка.

Кожен з нас хоче бачити Україну розвинутою та цивілізованою державою, та чи замислювався хтось над тим, що він для цього зробив? Певно ж ні, і це наша помилка. Українці пасивні, ми жаліємося на життя, критикуємо владу, яку самі і обираємо, бідкаємося що у нас все погано, що «добре там де нас нема». Всюди негатив та песимізм, таким чином ми самі себе заганяємо, робимо себе «сірою масою», до цього додається вплив ЗМІ, які говорять тільки про негативні сторони.

«Народом який пригнічений легше керувати, і ми самі винні в цьому, ми даємо це робити.»

Українці критикують все і всіх на кухні, на кухні «всі революціонери», відкрито говорять про своє невдоволення. А що далі? Поговорили та й забули. Чому ця активна життєва позиція залишається лише «кухонною демократією»? Немає головного – дій! Досить сидіти в своїх хатах та жити за принципом «моя хата з краю».

Ми не є такими в душі, українці завжди славилися своєю хоробрістю та непоступливістю. Ми «здобули державу, а втратили націю». Українці з давніх-давен волелюбний та працьовитий народ, який має свою позицію та принципи. Куди це все поділося?

Сьогодні ми говоримо про формування громадянського суспільства, а виходить що самого суспільства немає. Але ж саме кожен з нас має брати участь в житті держави, будувати та розбудовувати її. За Конституцією ми, народ – єдине джерело влади. Давайте припинимо бідкатися та нарешті «станемо господарями власного дому». Чому ми прибідняємося? Ми вважаємо все поганим, що своє. «Чужому навчайтесь та свого не цурайтесь» заповідав Тарас Шевченко. Навіщо ми самі робимо себе країною третього світу?

Я не хочу цього. Я не хочу щоб мою країну порівнювали з третім світом. Я не хочу, щоб на мене дивились як на дикуна чи бідноту.

Я пишаюся своєю державою! Пишаюся тим, що я – Українець! Українець з великою літери! Це залежить від кожного з нас! Чому ми нічого не робимо? Насправді ж так просто змінити життя, просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, полюбити свою землю, свою рідну природу, відчути себе часткою єдиного народу, бо ми не безрідні, бо ми українці, тож досить блювати в дідівські криниці, досить боятися вірити в краще, своє на чуже не міняти ні за що!

Нам треба об’єднуватись, об’єднуватись довкола спільних принципів. Жодної політики, вона настільки пронизала наші голови, що ми ладні все до неї зводити. Жодних кольорів, не в цьому справа, а справа в ідеї, якщо ми хочемо бачити державу розвиненою, то треба братися за це всім разом. Поодинці ми нічого не зробимо, давайте об’єднуватись не згори і не під когось, а на основі спільної ідеї та принципів! Та й як би це пафосно не звучало, об’єднуватися довкола України, задля її майбутнього та майбутнього наших дітей.

«Поодинці ми мало можемо зробити, але об’єднавшись ми можемо зробити ті справи, які будуть корисні нашій державі.»  

Де наша громадська позиція? Виходьте з «кухні», давайте робити добрі справи. Як говорить народне прислів’я: «хочеш гарний результат – зроби сам»!

Мало хто про це згадує та запорукою відбудови країни після війни стала саме самопожертва громадськості та молоді, молодь своїми руками розбирала зруйновані міста, заради свого майбутнього та майбутнього України. І ми стали сильними, України була житницею Європи, однією з найпотужніших країн, бо народ був єдиним, єдиним в думці та справі. А потім все втратили, втратили бо кожен почав тягнути до своєї «хати».

Я хочу щоб ми прокинулися, ніхто не зробить це за нас. Лише разом, спільними зусиллями, ми зможемо зробити Україну краще, зробити її такою, якою ми хочемо її бачити.

Я не прихильником революційних методів, також вважаю що «метод локальних мітингів» дискредитував себе, сьогодні потрібні нові віяння, давайте створимо платформу, яка стане майданчиком для розвитку та висловлювання своїх думок та ідей, не займатися популізмом та демагогією, слідувати за принципом «критикуєш - пропонуй», критика має бути конструктивною без води.

Давайте формувати нове покоління, нову еліту, покоління з новим мисленням та баченням. Головними принципами для нас мають стати – чесність, порядність, прагматизм, ефективність та інноваційність. 

Давайте назвемо це громадською ініціативою чи рухом, не хочу сьогодні давати вже якесь "кліше" цій ідеї, ми разом з Вами оберемо назву нашій спіліній справі, щоб це було без пафосу, базувалося в першу чергу на бажанні кожного учасника робити добрі справи. Сформуємо об’єднання однодумців, які роблять спільну справу заради своєї держави.

Я впевнений, що нас багато, але ми не усвідомили ще цього. Тому в повній мірі замисліться над моїми словами та обов’язково послухайте пісню гурту «Тартак» «Я не хочу», прислухайтесь до кожного слова, там все сказано.

Нехай спочатку нас буде мало, але ми будемо робити корисну та необхідну справу задля нашої держави та себе самих. То Ви зі мною?

Наша сторінка на facebook: Нова громадська іціатива

Ми лише на початку, давайте об'єднуватися - один з наших проектів сторінка про любов до України та наші культурні традиції - Local History Ukraine

Павло Бабенко