Практически не проходит дня, чтобы каждый из нас, путешествуя по городу не встретил бы попрошаек. Так подавать им или нет?
Этот, на первый взгляд глупый для гуманного человека вопрос, в действительности набирает огромного значения и требует своего решения.
"За" подаяние неимущим- это то, что мы люди милосердны и гуманны, по крайней мере должны таковыми быть, поскольку мы - ЛЮДИ.
А, вот, против я приведу выдержки и ссылки на различные материалы, чтобы читатель сам мог решить он "за" или "против", а также сделать вывод почему власть не может (не хочет) решить эту проблему, несмотря на то, что государство наше социальное.
1. В переходе возле станции метро сидит женщина неопределенного возраста. На руках у женщины спит ребенок лет двух. Я ходил мимо женщины около месяца. Я догадывался, кому уходят деньги,
жертвуемые многочисленными прохожими. Уж сколько говорено, сколько
написано, но народ наш такой – жалостливый. Жалостливый, до слез. Готов
народ наш отдать последнюю рубашку свою, последние копейки из кармана
вытряхнуть. Подал такому «несчастному» – и чувствуешь, что у тебя все
еще не так плохо. Помог, вроде бы как. Хорошее дело сделал… Никто из добряков, жертвующих «мадонне с младенцем», не задумывается над
еще одним вопросом. Над одним несоответствием, буквально бросающимся в
глаза. Спустя месяц хождения мимо попрошайки меня вдруг как током
ударило, и я, остановившись в многолюдном переходе, уставился на малыша,
одетого в неизменно-грязный спортивный костюмчик. Я понял, что именно
казалось мне «неправильным», если можно назвать «правильным» уже само
нахождение ребенка в грязном подземном переходе с утра до вечера.
Ребенок спал. Ни всхлипа, ни вскрика. Спал, уткнувшись личиком в колено
той, кто представлялась его мамой. Попрошайка подняла на меня глаза.
Наши взгляды встретились. Бьюсь об заклад, она поняла то, что понял я…
– Почему он спит все время? – спросил я, уставившись на ребенка.
Попрошайка сделала вид, что не расслышала. Она опустила глаза и закуталась в воротник потертой куртки.
Я узнал, что в Киеве попрошаек «держат» и молдаване, и украинцы. Причем,
первые специализируются, в основном, на «инвалидах войны». Мы часто
видим их на переходах и светофорах, снующими буквально под колесами
машин. Мнимые афганцы «работают» также и в метрополитене.
Когда вы видите в метро ли, на улице ли женщин с детьми, просящих
милостыню, задумайтесь, прежде чем ваша рука полезет за деньгами.
Подумайте о том, что не будь вашего и сотен тысяч подаяний, и бизнес
этот умер бы. Умер бы бизнес, а не дети, накачанные водкой или
наркотиками. Не смотрите на спящего ребенка с умилением. Смотрите с
ужасом. Ибо вы, прочитавшие эту статью, знаете теперь – почему спит
ребенок…Полный вариант статьи
2.
Жебрацький бізнес в Україні приносить його власникам 7 мільйонів
гривень на день.
Результати кількагодинної прогулянки мегаполісом вражають: дві третини
прохачів - організовані професіонали.
Злочинний жербрацький конвеєр найкраще рухає дитяча праця. Інваліди –
теж товар для мафії.
На пошуки горезвісної жебрацької мафії вирушаємо у метро. Нам допомагає
Сергій - мешканець одного з монастирів. Нам подають, але – ніхто не
підходить. Сусід-музикант пояснює, що у перший день до новачків
приглядаються.
Тепер зрозуміло, чому так зацікавлено поглядають на нас міліціонери. Теж
з'ясовують, чи серйозні ми працівники.
Як з'ясувалося, денний обіг професійного жебрацтва - 7 мільйонів
гривень. На рік це - більше 2 мільярдів, з яких третина йде міліції або
бандитам.
Середній заробіток професійного жебрака – 300 гривень на день. За
приблизною оцінкою полковника Рощина, в Україні 30 000 безхатьків, 30
000 жебраків та 30 тисяч дітей, які старцюють і не живуть дома. Четверта
половина з них - просить регулярно.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/spetsproekti/groshi/profesiyniy-zhebrak-v-ukrayini-zaroblyaye-300-griven-na-den.html
3. У будь-який день ви можете побачити їх на лондонській Оксфорд-стріт - маленьких дітей, що займаються жебрацтвом. Власник місцевого ресторану розповів, що деякі діти-жебраки заробляють
по 500 фунтів стерлінгів (780 доларів США) на день. Зібрані подаяння –
все до останнього пенсу – “Аліса” віддає наглядачці, молодій жінці, що
на вигляд має не більше двадцяти років.
За словами Крістіни Беддоу, директора британського відділення
міжнародної організації ECPAT, що бореться із дитячою проституцією,
дитячою порнографією та работоргівлею, ті, хто змушує дітей працювати на
вулицях Лондону, позбавляють їх дитинства.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/10/111021_child_beggars_as.shtml
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.