Українські ЗМІ - це ваш "фальшивий друг"

Політтехнології на прикладі роботи сайту УП. Будь-яка інформація отримана через ЗМІ має проходити раціональне переосмислення щоразу.

Ви дарма думаєте, що політтехнологи, які працюють в Україні, - дебіли. Дебіли – це виконавці. І саме завдяки їхньому дебілізму ми можемо вивчити тактику нападу. Пенсіонерам – гречку, продажним – гроші, комісіям – вкинуті бюлетені, а всім розчарованим – підтримку солодкими словами «Ти не один проти всіх. Ми всі проти всіх». Звісно, це доводить, наскільки  політики переймаються виборами, але й те, що людей можна переконати в тому, що мовчання й без дія ліпше від голосу. «Ви не хочете протестувати? Ви не готові до ще одної революції? Тоді ви не заслуговуєте на зміни». Навіщо ж тоді гречка, панове?

Найкраще ідею про те, що «майбутнього в цій країні нема» поширюють через УП, яка позиціонує себе «об’єктивним ресурсом», зливаючи поняття «об’єктивність» з вічним «проти всіх». Для того, щоб забезпечити лояльність читачів, постійно з’являються публікації про погану Партію Регіонів, зокрема про Межигір’я чи нові схеми. Так у суспільстві формується образ політиків у формі селебрітіз: грішних і неприємних. Але «вони такі, як є. І ми з чим нічого не вдіємо». Утім, це лише побічна реакція, того, що відбувається на сцені.

Важливими факторами формування контенту є авторитетність і кількість повторень. Ніхто не читає Колісніченка, але коли пишуть відомі й об’єктивні журналісти це починають сприймати як профільтровану правду. Сьогодні авторитетність журналіста залежить від того, наскільки агресивно він атакує владу. Утім, влада, як селебретіз, залишається недоторканною і всі ці уколи для неї нічого не значать. Ми з часом звикаємо до цієї реакції й поводимо себе, мов розчарований юнак, який роками намагається сподобатися одній дівчині, але вона не зважаю на будь-які його дії.

Присутність таких, як Колічніченко необхідна для створення тла й контрасту. Правда в уявленні людини десь посередині. Маркетологи стверджують, що більшість купує не найдорожчий, і не найдешевший продукт, а те, що має середню ціну. Усі шукають балансу якості й ціни. Тому для маніпулювання достатньо дати правильні екстремуми, граничні значення. Наприклад, між «люблю юлічку» й «ненавиджу юлічку», для більшості вибір буде – «я не відчуваю до неї сентиментів». На УП маємо екстремум «погана влада» й «погана опозиція». У результаті – усі однакові. Критика лунає рівномірно. Утім, ця рівномірність не означає збалансованість. Для того, щоб знати реальну ціну різниці варто в таблицю виписати події й дії, вчинені теперішніми публічними особами й тими, яких критикують. Навряд чи хтось наважиться поставити знак рівності.

Уся критика опозиції опирається на гіпотетичне твердження: «При Тимошенко було б те саме», засноване на тому самому «всі однакові». Образ жертви Тимошенко створює не БЮТ, а ЗМІ, тому що найменше жалітимуть того, кого начебто вже й пожаліли. Люди стають жорсткішими й на певному етапі, коли їм покажуть кишки Тимошенко, вони лише скажуть: «Що ж, до цього йшло». А люди, які не поділяли симпатій до неї визнають, що це чудово, нарешті не будуть показувати цю морду по телевізору. Попри все, навіть Янукович заслуговуватиме на нормальне ставлення у в’язниці. Варто про це пам’ятати майбутній владі. Бо ніколи не виходило порушити права одного й не повторити це з іншими.

Загалом, сучасні маніпулятивні ЗМІ на кшталт УП використовують близько 8 типових і тупо повторюваних шаблонів трансформації. Вони будуть розглянуті окрему і глибоко. Тому очікуйте на дослідження.

Будьте уважні, коли читаєте ЗМІ. Вони вже давно працюють навіть не на владу, а проти народу. Як і три роки тому, їхнє завдання утримувати всіх нас мовчазними й розчарованими. Але досить меланхолії. Від неї бувають лише суїциди.