Есе на тему:
«Моя Україна +20. Сталий розвиток в Україні»,
Крамаренко Олександр
ОНПУ, м. Одеса, 2012р.
Моя Україна +20. Сталий розвиток в Україні.
Моя країна. Україна. Батьківщина. Майбутнє України в
моїх руках. І від мене залежить, щоб воно було світлим і великим. Таким, щоб хотілося
в ньому жити, народжувати дітей.
Наша
країна – наша домівка. Я – громадянин України, і це дає мені право міркувати
про те, що чекає мене в майбутньому.
Кожна
держава – складна система взаємопов’язаних та нерозривних процесів. З плином
часу ці процеси зазнають певних змін під тиском зовнішніх факторів. Як же
забезпечити еволюційний розвиток держави?
Світ,
який залишився, мабуть, з часів Радянського Союзу, звалено. І це хороші зміни.
Найголовніше, що зміни почалися у свідомості. Нарешті людей став хвилювати не
лише їх особистий кар’єрний ріст і розвиток, а власне майбутнє, як невід`ємна частина майбутнього держави. В нашому суспільстві
звикли, що поки маєш повноваження і вплив, потрібно встигнути зробити
якнайбільше для своєї родини. Скільки разів ми чули про початок боротьби з
корупцією, але замість справедливого життя нас все більше жахала нечесність
нашого суспільства, яка добре прижилась повсюди, навіть у найвищих ешелонах
влади. Ні, ми нікого не звинувачуємо, і , мабуть, не маємо на це права. Кожен
живе так, як йому підказує совість. Але не у всіх вона чиста. І винна в цьому
та ситуація, яка стільки років існувала в нашій державі. Винна та верхівка
нашого суспільства, яка дозволила такому явищу рости і процвітати, бо це бур`ян,
який не дає можливості нашій нації вільно розвиватися і нарешті розквітнути в
усій своїй красі. Тому боротьба з корупцією – це першочергове завдання Уряду і
всього народу.
Однією
із найголовніших ознак будь-якої держави є її незалежність. Одним із
найдійовіших заходів, за допомогою якого досягається незалежність, є економічна
самодостатність країни та наявність можливості її тривалого розвитку. Саме
економічна незалежність держави дозволяє керівництву країни здійснювати
політику захисту національних інтересів без внутрішнього та зовнішнього тиску.
Економічне зростання досягається здатністю економічної системи зберігати
стабільний та збалансований процес розвитку. Мова йде про економічну безпеку
країни, що являє собою своєчасне і безперебійне забезпечення паливом та
енергією необхідної якості матеріального виробництва, невиробничої сфери
населення, комунально-побутових та інших споживачів, запобігання шкідливому
впливу на довкілля, транспортування, перетворення і споживання
паливно-енергетичних ресурсів в умовах сучасних ринкових відносин, тенденцій та
показників світового ринку енергоносіїв.
Енергетична
безпека країни проявляється як стан забезпечення держави паливно-енергетичними
ресурсами, що гарантують її повноцінну життєдіяльність, і, по-друге, як стан
безпеки енергетичного комплексу господарства
України, в першу чергу – атомної енергетики, та здатність енергетики
забезпечити нормальне функціонування економіки, енергетичну незалежність
країни.
Енергетичний
баланс нашої країни формується за рахунок 2 джерел: імпорту енергоносіїв та їх
власного видобування. На сьогодні лише 50% потреб у паливно-енергетичних
ресурсах Україна має змогу задовольнити власними силами. Все інше доводиться
імпортувати. Значна доля природного газу у вітчизняному енергобалансі при
недостатній кількості його в Україні свідчить про залежність держави від
імпорту цього енергоресурсу. Тому зараз, як ніколи важливо виробити стратегію
розвитку вітчизняної енергетичної політики, яка б враховувала всі слабкості та
переваги, з якими зіштовхнулася українська енергетика задля того, щоб надалі
забезпечити поступальний, безперервний і незалежний від зовнішніх впливів
розвиток держави.
Політика
енергозабезпечення має спиратись на наступні критерії:
-
диверсифікація імпорту енергоносіїв;
-
диверсифікація видів палива, що використовуються;
-
збільшення видобутку та використання особистих паливно-економічних ресурсів;
-
розробка програми енергозбереження України;
-
створення економічного та юридичного підґрунтя для розвитку альтернативної та
традиційної енергетики;
-
створення ситуації взаємозалежності при управлінні енергетичною залежністю з
партнерами.
Наступним
важливим критерієм стабільного розвитку України є подолання бідності. Виходячи
з оцінок експертів, вважається, що близько четвертої частини населення України
відноситься до бідного. Згідно статистичних даних, доля населення з рівнем
доходів нижче прожиткового мінімуму в 2000 році склала 84,9%, в 2003 – 83,4%, в
2004 – 73,8%. В Україні, як і у багатьох республіках колишнього Радянського
Союзу, існує унікальний специфічний феномен – працюючі бідні. Достатньо
сказати, що середньомісячна заробітна плата в 2011 році – 334,3 доларів.
Особливістю
природи бідності в Україні являється той факт, що бідність, як наслідок розвалу
єдиного економічного господарства, в подальшому поглиблюється під тиском цілого
ряду інерційних процесів:
- ліквідації робочих
місць як наслідок паралічу промислового і сільськогосподарського виробництва;
- розпродажу і також
фізичному і моральному зносу всієї виробничої бази;
- деградації і навіть
знищення житлового фонду країни і інфраструктури житлово-комунального
господарства;
- зниження трудової і
життєвої мотивації;
- недостатньої
кваліфікації працюючих.
Україна
стала на шлях відновлення після жорстокого економічного спаду у 1990-х роках,
коли в країні відбувся найбільший спад в економіці серед усіх колишніх
республік Радянського Союзу, із скороченням ВВП до 45% в період з 1991 по 1998
роки. Починаючи з 2000 року, в Україні відбувалося стабільне економічне
зростання, із річним ростом ПДВ в середньому на 7,5%. На той час була
зафіксована макроекономічна стабільність. Приватизація в ключових галузях
промисловості створила фундамент для міцної ринкової економіки. Український
народ зміцнив свою державність шляхом розвитку демократичних інститутів та
впровадивши деякі правові та інституційні
реформи. Після приєднання до СОТ у травні 2008 року Україна почала переговори
щодо договору про вільну торгівлю із Європейським Союзом.
Але
питання боротьби з бідністю залишається першочерговим. В той час як крайня
бідність вимірюється у 4,3 долари США, що склало 11% у 2001 році, вона досягла
свого природного мінімуму в 1% у 2007, відносна бідність, що виміряється за
національно визначеною межею бідності, знаходиться на рівні 28, 3 % (станом на
1 січня 2008 року). Збільшення фінансування системи охорони здоров`я та освіти без впровадження реформ для покращення
управління цими послугами, не привело до покращення якості наданих послуг.
Соціальні виплати погано зорієнтовані, а пенсійну систему оточують різноманітні
проблеми, що загрожують її фіскальній стабільності, особливо беручи до уваги сьогоднішні
демографічні тенденції. Епідемія ВІЛ/СНІДУ в Україні погіршується й надалі. У
кінці 2007 року в країні 1,63% населення були ВІЛ-позитивними, а це значить, що
в Україні найбільша епідемія в Європі.
У
2011 році в Україні індекс людського розвитку ООН становить 0,729, що дає 76
місце із 187 країн, порівнюючи з 2007 роком - 74 із 177. Явне пониження в цьому
глобальному рейтингу пов’язане із відкладенням впровадження реформ, необхідних
для зміцнення людського розвитку та частково через перегляд індикатора даних
ВВП на душу населення.
Сьогодні
перед нашою державою поставлено стратегічне завдання зменшити на третину
частину бідного населення. Необхідно здійснити ряд заходів по ліквідації
бідності на перспективу:
- необхідні позитивні
зміни на ринку праці, необхідно забезпечити ефективну зайнятість населення
шляхом створення життєспроможних підприємств;
- створення умов для
гідної праці, в тому числі забезпечення поваги та дотримання прав людини у
сфері праці, продуктивної, вільно обраної зайнятості та соціального захисту;
- надання
невідкладної допомоги найбільш вразливим верствам населення, подолання
хронічної бідності, бідності серед працюючих;
- забезпечення
реформування систем оплати праці, соціального захисту, пенсійного страхування,
надання медичної допомоги, медичного обслуговування;
- запровадження
дієвого механізму надання молоді, насамперед, випускникам вищих навчальних
закладів, першого робочого місця;
- розширення
можливостей для працевлаштування людей з особливими потребами, зайнятості людей
похилого віку; упровадження системи надання дієвої адресної соціальної
допомоги.
Неможливим є, на мою думку, стабільний розвиток тоді,
коли суспільство не дає можливості розвитку середнього класу. Починаючи з
1990-х років, ідея середнього класу як гаранта політичної стабільності в
демократичних суспільствах оволоділа умами значної частини представників
українського політикуму.
Класичний середній клас складається з досить заможних
людей, свідомих громадян, яким не байдужа доля країни. До цього класу належать
особи з високою професійно-освітньою підготовкою та інтелектуальним
потенціалом, що забезпечує їм значний попит на ринку праці. Завдяки цій
обставині середній клас є практично гарантом стабільного суспільства, його
політичної системи.
Н.Пахомова у статті «Середній клас в Україні: неоплачені
перспективи» зауважує: «Абсолютна більшість представників середнього класу є
невеликою в усіх посткомуністичних країнах. І щоб з`явився новий середній клас
– стабільний, легальний, не криміналізований, треба мати відкрите громадянське
суспільство, яке б уміло захищати власні інтереси, активізувало розвиток
етичних і законодавчих норм, спрямованих на реалізації свого економічного і
духовного потенціалу». Звідси випливає, що сильне громадянське суспільство є
запорукою формування здорового середнього класу, який уміє захищати свої
інтереси, а відтак і інтереси усього суспільства. Аби середній клас міцнів, в
нього слід вкраплювати не тільки принципи демократії і свободи, а й
забезпечувати йому можливості поступово нагромаджувати соціальні блага, що в
українському суспільстві, на жаль, залишається тільки декларацією. Адже ми не
можемо зараз впевнено сказати, що середній клас в соціальній стратифікації
українського суспільства складає 40 – 50%, як це є в переважній більшості
західних країн.
До соціальної групи достатньо забезпечених громадян мають
увійти підприємці, чиновники, фермери, вчителі, лікарі, технічна, творча та
наукова інтелігенція, військові і працівники правоохоронних органів,
домогосподарки, представники інших професій. Численний «середній клас» - базова
сила громадянського суспільства.
Стабільний розвиток неможливий без реформ в освіті. Впровадивши
незалежне зовнішнє оцінювання, уряд зробив крок до подолання проблем освіти. Це
важливо для подолання корупції в галузі освіти та науки. Але скільки таких
кроків необхідно зробити, щоб українська школа, ліцей, вищий учбовий заклад
формували позитивно мотивованих, знаючих, компетентних, висококультурних
громадян держави. Українська школа і вуз потребує фінансової допомоги для
розвитку матеріально-технічної бази учбових закладів. Немає ніякого сумніву в
тому, що і заробітна плата вчителя, викладача повинна бути достойною. (Згадаймо,
яке місце займав викладач в дореволюційній Росії). Тривогу викликають дії
чиновників, які приводять до знищення сільських шкіл. Кожна поміркована людина
розуміє, що, поки в селі є школа, поки житиме село. Потрібно не закривати
сільські школи, а знайти можливість допомогти їм (до речі, саме в селі через
його справжнє трудове родинне виховання формується внутрішньо багата,
гармонійна людина). Потенціал нашого народу великий.
Час пливе, даючи можливість людині з кожним днем,
кожною хвилиною удосконалювати навколишній світ. І великих змін чекає від нас
держава. Тому кожному потрібно починати з себе, задумавшись над тим, що може
він змінити в собі і в тому, що його оточує. Я можу з впевненістю повторити:
майбутнє України – в моїх руках. Сподіваюсь, що з часом наша держава зуміє
перебороти труднощі, буде гідне життя, і у людей не буде вимушеного бажання
шукати кращої долі за кордоном.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.