Україна - нація хліборобів!

Збережимо село -збережимо наше майбутнє!

Україна – нація хліборобів!

В Москві у 1959 р. державне видавництво політичної літератури тиражем 1млн. примірників випустило «Історію комуністичної партії радянського союзу». Цілий ряд сторінок був присвячений описанню стану сільського господарства в країні. «До початку 1930р. п’ятирічна програма колгоспного будівництва була виконана. В ряді районів країни колгоспний рух переріс в суцільну колективізацію. Селяни вступали в колгоспи цілими селами, районами, округами… . Перехід до суцільної колективізації означав корінний поворот основних мас селянства до соціалізму… . Перехід до суцільної колективізації означав, далі, корінний перелом в розвитку радянського землеробства.» (Історія КПРС, Москва 1959р. с.415 -416).

Всі ми знаємо, чим «порадував» селян колгоспний рух - більшовицьким голодомором, що був запланований партією більшовиків. Було знищено до 10 млн. селян. Отже, сільське господарство СРСР, а в основному в України і на Кубані було знищено вщент. До розвалу СРСР в 1991р. воно не оговталось, бо вся країна жила в повному дефіциті. Майже всі 70р. радянський народ жив при порожніх магазинах і стояв в чергах за продуктами харчування.

В незалежній Українській державі сільське господарство теж не оговталось. Причина тепер була вже інша. Начебто селяни одержали землю і начебто вже можна було досягати високих і якісних врожаїв. Але не був зроблений захист сільгоспвиробників від мафіозних структур, які дуже скоро зрозуміли, який капітал вони можуть нажити, взявши під контроль підприємства сільгоспвиробників.

Так в нашій країні воно і є. Керівники агрофірм не можуть самі без посередників продати свою продукцію, тому і втрачають на цій процедурі величезні гроші. Дуже відстає переробна промисловість, а тому українські покупці частіше купують сільгосппродукцію привезену, з-за кордону, а ніж своїх виробників. Немає чіткого державного контролю за роботою переробної промисловості, а також за збутом продукції. Ось лише один приклад: в 2011р. в Україні стався рекордний урожай картоплі. Сільгоспвиробники здатні були продати картоплю за кордон і повністю забезпечити своїх споживачів. Але знайшлися діячі, які закупили картоплю в Польщі і в Китаї. Свій виробник залишився з носом.

Можна багато писати недоліків в роботі уряду з сільгоспвиробниками, та справа в тому, що хочеться висловити побажання уряду, як зацікавити свого виробника і як зберегти валюту, яке віддається на закупівлю іноземної продукції.

Перш за все слід зупинити руйнацію села. Тільки в Сумській області зруйновано і спустошено до 1000 сіл. Вся молодь, що народилася в селі усіма силами прагне виїхати звідти, щоб знайти десь у місті чи районному центрі роботу, за яку платитимуть гроші. Вже давно в селах України немає робочих місць, і половина родючих чорноземів просто гуляє. Руйнацію села затіяли самі можновладці, які в інтересах економії спромоглися позакривати малокомплектні сільські школи, лікарні, медпункти, поліклініки.

Так, наприклад, на Сумщині в Лебединському районі є село Гарбузівка. До Гарбузівської сільради належать села: Караван, Ситники, Стеблянки, Харченки, Панченки, і хутір Яроші. Географічне положення Гарбузівської сільради дуже вигідне – через Гарбузівку проходить залізнична колія, а також шосе. В самому селі не більше як 20 років тому побудована простора двохповерхова школа, є також медичний пункт, масло бойня, пилорама, і т.п.. Чого б не жити? Та вказівкою зверху закрита школа і медпункт. Молоді батьки з дітьми намагаються виїхати з Гарбузівки і прилеглих сіл, бо дітям не має де вчитися, а дорослим лікуватися. І таке положення в більшості районів Сумської області.

Я вважаю, що наша влада має повернутися лицем до села. Необхідно будувати дороги, не закривати школи і лікарні, навіть в тому разі, якщо вони не рентабельні. А сільгоспвиробникам необхідно надавати кредити під низький процент і допомагати збувати сільгосппродукцію за нормальними цінами.

В пресі не раз друкувалася інформація про те, що поголів’я великої рогатої худоби в Україні порівняно з 1991р. зменшилося майже в 100 разів.

В розмові з селянами ми з’ясували, що приватні молокозаводи закупають у них молоко по 1грн. 60коп. – 1грн. 70 коп. за літр. А населенню продають по 4 – 5грн. за літр. Селяни говорять, що тримати худобу не вигідно, бо дуже туго з кормами продукцію закупають посередники за дуже дешевими цінами.

Якщо держава не виділить певних коштів на підтримку сільського господарства України,  воно може занепасти зовсім. А нашим можновладцям слід вивчити стан сільського господарства в таких країнах як Польща, Чехія, Словакія, Італія.

В теперішній час державні інституції начебто взялися за вирішення проблеми сільського господарства, але складається враження, що це скоріше вирішення паперове, ніж дійсна допомога сільгоспвиробнику. Тому що вливанням невеликих грошей за збереження молочної худоби мало допоможе селянам, оскільки справу необхідно вирішувати комплексно.

В багатьох населених пунктах Сумського, Роменського, Конотопського, Серединобудського району для молоді та й зрілих людей практично не залишилося робочих місць. Селяни намагаються переселитись в райцентри, а то і в міста, де є промисловість – Суми, Шостка, Конотоп, Ромни і т.п. Селян не влаштовує таке положення, коли школа і медпункт знаходяться за 10-20км. 

Уряд має детально розробити і забезпечити фінансово план відродження села. Крім того, що для цього слід передбачити повернення шкіл, медпунктів, магазинів. Необхідно звернутися до спеціалістів по сільському господарству, які працюють в містах не за фахом, з пропозицією повернутися в село для відновлення і підняття сільського господарства України. Зобов’язати адміністрацію Аграрного університету готувати спеціалістів по механізації та комп’ютеризації сільського господарства, вчити спеціалістів працювати в сучасних умовах. Можна запропонувати багато корисних порад, але є причина тормозу цих явищ – проблема де взяти гроші? Гроші необхідно закладати в бюджет, при чому планувати які села, з яких районів можна піднімати вивчивши всі обставини даного населеного пункту. Це слід запропонувати зробити відділу сільського господарства в рай радах при підтримці управління сільського господарства обласної адміністрації. Як колись при СРСР була створена програма по освоєнню цілинних і залежних земель, яка стала державною, так і сьогодні необхідно створити державну програму реанімації сільського господарства.

Тож я хочу запропонувати свій шлях виходу із цієї кризової ситуації:

1.      Потрібно створити спеціальний комітет, який би займався питаннями відродження села, та контролював увесь процес. Наприклад, не дозволяти грабувати селян, закупати у них молоко по 90коп. за літр, а продавати по 5грн.. Комітет повинен бути розгалуженим на всі регіони України.

2.      Починати відроджувати село потрібно з відновлення робочих місць. Адже де робота, там і люди.

3.      Україна – земля хліборобів. Потрібно відродити галузь сільського господарства, закупити нову техніку. У кожному регіоні підтримувати селян, що бажають увійти в кооперативи, тобто займатись колективним господарством. І ні в якому разі не змушувати селян, як це робилось в період більшовицької колективізації. Такі кооперативи будуть спроможні забезпечити роботою 50 відсотків населення.

4.      Слід проводити роботу по відновленню родючості земель . Важливим відновленням родючості земель, є їх удобрення. Щоб земля не виснажувалася – давати їй відпочити. Взяти на озброєння метод голландців, які уміють вирощувати високоякісну пшеницю. Після цього й наша земля дасть високі врожаї. І земля буде вдячна великими урожаями.

Також є важливим фактором наявність в селах лікарень і шкіл, адже це також робочі місця, здоров’я нації і її освіта. Люди тому і виїжджають із сіл, що не має де вчитись і лікуватись.

5.      Також потрібно створити програму, яка б допомагала людям, які хочуть і люблять працювати на землі. Щоб ця програма планувала надання кредитів із нульовим процентом на декілька років без виплати першого року.

Зацікавленість держави у відроджені високоврожайного сільського господарства зробить життя громадян України заможним і поверне на Батьківщину емігрантів, що займаються сільським господарством за кордоном.

Кривенко Вікторія Михайлівна

студентка 313-вс групи

Машинобудівного коледжу СумДУ