Проблеми зайнятості в Україні: стан і шляхи вирішення для стабільного розвитку

І ще раз про проблеми зайнятості

Однією із найбільших проблем кожної країни залишається забезпечення безробітних її громадян місцем роботи, а відповідно і заробітком, що буде забезпечувати їй можливість купити товари та послуги, що необхідні для життя.

Ситуація із рівнем безробіття в нашій країні на кінець 2011 року  була наступною: рівень зайнятості відносно населення відповідної вікової групи - 59,2%, кількість зайнятих – 20324,2 тис. осіб, кількість безробітних – 1732,7 тис. осіб, рівень безробіття до економічно активного населення – 2,5%. Як бачимо ситуація не є критичною, але все ж це проблема, яку потрібно вирішувати, тому що більше ніж півтори мільйони осіб є без роботи і не мають необхідних засобів для нормальної життєдіяльності. Значну частину безробітних людей становлять молоді люди, які перебувають в пошуках першої роботи після закінчення вищого навчального закладу. На сьогодні проблемою є співпраця роботодавця та випускників. Випускник прийшовши на ринок праці немає досвіду. А вимогою 90% усіх вакансій є досвід роботи від 1 року. Тому відповідно єдиним виходом із цієї ситуації є пошук вільних робочих місць через родичів, знайомих, які могли би порекомендувати випускника для взяття на роботу. Але що робити тим у кого немає таких поручителів. Такі випускники опиняються на роздоріжжі. Роботу, на яку він вчився 5 років свого життя йому відразу ніхто не дасть, а тому він починає шукати варіанти іншого працевлаштування, який би приносив хоч якийсь дохід, щоб прожити період до того моменту, коли не знайдеться робота по фаху. Але якщо цей відрізок часу є достатньо великим, то відповідно і втрачається теоретичний фундамент, який мав би бути у працівника конкретної спеціальності. Відповідно людина зневірившись у можливості знайти гідну роботу по фаху залишається на тій, яка забезпечує їй поточне виживання. Таких людей велика кількість, які не можуть себе реалізувати в тій сфері, в якій вона хоче, а не в тій сфері, де не потребують досвіду роботи. Це значна проблема, яку потрібно вирішувати усіма можливими способами. В даному напрямку Центр зайнятості почав працювати уже давно. Тут можна пригадати і курси перекваліфікації і направлення на роботу в державні структури, і ярмарки праці, де намагаються звести роботодавців та безробітних. Але переважно такі ярмарки праці закінчуються тим що серед безробітних знову ж таки вибирають найбільш досвідчених, для того щоб менше часу витратити на підготовку такого працівника до специфіки роботи на конкретному підприємстві. В епоху автоматизації усіх сфер життя, Центр зайнятості почав також використовувати передові технології – на даний момент уже існує інтернет-портал від Державної служби зайнятості по адресу: www.trud.gov.ua. Це хороший крок до вирішення цієї проблеми, який мав би бути найбільш ефективним, але є проблеми що не дозволяються використати цей ресурс на всі 100% своїх потенційних можливостей. Якщо побачити статистику що є на сьогодні, то кількість зареєстрованих резюме на сайті становить приблизно 90 % усіх зареєстрованих у Центрі зайнятості, а кількість зареєстрованих офіційних безробітних у свою чергу становить лише третину від усієї їх фактичної кількості. Отже, стратегічним  завданням є стимуляція усіх безробітних до реєстрації у Центрі зайнятості. Для його вирішення потрібно, щоб усі люди повірили у дієвість та ефективність цієї державної структури. Якщо подивитись на кількість вакансій, що представлені на інтернет-порталі, то вона в 7 раз менша показника зареєстрованих резюме. І причина не в тому що таке співвідношення між попитом і пропозицією є реальною на ринку праці. Якщо ми подивимось на перелік підприємств від яких створені вакансії то ми знайдемо відповідь на це запитання. Більшість із зареєстрованих роботодавців, що пропонують робочі місця є державні підприємства. Великих же комерційних структур, що представляють пропозицію із найбільш високооплачуваними робочими місцями там немає. Приблизно 95% відсотків усіх пропозицій по зарплаті не перевищують рівня 2000 грн. Це аж ніяк не показник реального стану речей, враховуючи те, що підрахований офіційний рівень середньої зарплати становить на квітень 2012 року 2 940 грн. Отже, найбільш приваблива частина усіх пропозицій не представляється до вибору безробітних на порталі. Такого не повинно бути. Які ж шляхи вирішення даної проблеми?

Потрібно директивним чином зобов’язати роботодавців подавати не тільки фактичні, а й усі потенційно вільні вакансії до Центру зайнятості. Проблема в тому що більшість великих структур мають свої відділи кадрів, які як тільки поступить заява від працівника як намір звільнятись вони починають підшуковувати одразу йому заміну, щоб не було  простоїв по даній ділянці роботи. Тільки прозора ситуація із пропозицією на ринку праці може дати хороший результат по працевлаштуванню безробітних. Тому потрібен законодавчий акт, який би примушував комерційні та державні структури уже після подачі заяв працівником на звільнення надсилати до Центру зайнятості потенційну вакансію.  В цьому разі безробітний матиме реальний шанс продовжуваністю два тижні щоб знайти кваліфіковану та високооплачувану роботу у великій структурі.

Але навіть і такий шлях не дасть максимально позитивного результату. Ситуація на ринку стане більш прозорою і працівник буде уже знати про всі потенційні місця для працевлаштування. Проте  те, що він знайшов конкретну вакансію не означає, що буде там працювати. Оскільки роботодавець знову ж таки може дати відмову безробітному із-за нехватки досвіду. Тому на цьому етапі потрібно якимось чином зацікавити роботодавців, щоб вони брали в ряди працівників випускників вищих навчальних закладів без досвіду роботи. У США наприклад існує програма стосовно оплати праці таких молодих людей. Їм дозволяється виплачувати перший рік лише 70-80% від розміру мінімальної заробітної плати. Отже, фірма заощаджує 20-30% свого фонду оплати праці, що знижує собівартість продукції, а молодим людям дає такий необхідний їм перший досвід. Насправді ж фірми часто недооцінюють переваги молодих працівників. Адже в них ще присутній той юнацький максималізм, креативність, яких так не вистачає старшим працівникам, які підкоряються корпоративним стереотипам і не прагнуть вносити щось нове в управління фірмою чи виробництві, збуті продукції.  Період адаптації в молодих працівників є не досить і великим. Це переважно 3-4 місяці. Після цього періоду різниця є мало відчутною і молода людина буде уже працювати із тою віддачею, яку мав би працівник із стажем роботи. Система зменшення фонду оплати праці не є єдиним рішенням проблеми. Може допомогти і дотування підприємств і різноманітні інші пільги. Головне, щоб це стимулювало підприємства брати на роботу випускників без досвіду роботи. Вони є свого роду незахищеними верствами, адже реалії життя їх ставить у нерівні умови із іншими людьми, відповідно держава певним чином повинна допомогти їм і нівелювати проблему. Наразі в даному напрямку робиться дуже мало заходів щодо покращення цієї ситуації.

Іншою проблемою сучасного ринку праці в Україні є тінізація заробітної плати із-за неофіційного працевлаштування. Проблема існує давно і вирішити її дуже важко. Але все ж механізми зменшення існують. Це доводить практика інших країн. Можна багато списувати на ментальність людей з зарубіжних країн, мовляв вони більш відповідальні і т. д. Але якщо поглянути на структуру їх податкового регулювання системи оплати праці, то можна неозброєним помітити, що вона направлена на мінімізацію виникнення неофіційного працевлаштування.  В даній ситуації ми навіть не будемо згадувати про загальне податкове навантаження за яким Україна займає одне з останніх місць у світі. Якщо взяти для прикладу Данію, то у ній податковий тягар на фонд оплати зовсім мізерний - лише 2%. Інші стягнення по зарплаті переносяться на утримання із власне заробітної плати працівників. Але зважаючи на високий їх рівень у Данії, то це утримання не так уже й сказується на рівні життя громадян цієї країни. Деяка частина податкового тягара перенаправлена на податок з доданої вартості та податок на прибуток, але це уже зовсім інший предмет регулювання, який не стосується обговорюваної теми. Головне, що система оподаткування в Данії створена таким чином, що податковий тягар у загальному є не настільки великим як в Україні, але що саме головне він не спричиняє неофіційного працевлаштування. Роботодавцю в цій країні вигідніше офіційно прийняти на роботу працівника, адже плата за нього є зовсім мізерною та й до того ж має додаткові преференції від цього. Від такої системи оподаткування виграє і держава, і підприємство і працівник. Якщо інші країни можуть досягти такої гармонії у трудових відносинах, то чим же ж гірша Україна? Невже не можна перейняти досвід. Для чого створені дослідницькі інститути, комітети при Верховній Раді України, Кабінеті міністрів України та багато інших структур, що займаються обміном досвіду? Повторюю, механізм простий і він реальний. Його потрібно лише перенести і органічно вмістити в податкову систему України. За неофіційними підрахунками у нашій країні від 5 до 7 мільйонів працівників отримують заробітну плату у конвертах. Виведення їх із тіні принесе до доходів державного бюджету мільярди гривень. Далі ці мільярди можна знову ж таки направити на дотування і пільги для підприємств, щоб вирішувати проблему зайнятості молодих людей. Та й не тільки на це, Україна потребує значних інвестицій для структурної перебудови економіки. Матеріальна база державних органів настільки застаріла, що їй необхідне негайне оновлення. Гостро стоїть проблема автоматизації в умовах розвитку передових технологій. Не застосування автоматизованих систем призведе до глибокого застою. Якщо комерційні структури залучаються до науково-технічного прогресу, то державні структури тільки потрохи набирають обертів у цьому питанні. Гроші накопичені від виведення заробітної плати з тіні дозволить поступово автоматизовувати всю  систему збору, обробки та передачі інформації між користувачами системи. Не застосування таких систем вимагає використання ручних підрахунків і ведення паперової документації, яку можна було би запросто перевести в електронний варіант. Так можна продовжувати і далі. Цілей для використання виведених з тіні грошей є багато, але питання тут не в цілях, а в методах їх виведення.

Я вважаю, що запозичення досвіду інших країн у цій сфері регулювання відносин між працівниками та підприємствами дозволить побудувати ефективну систему, що дозволить Україні не пасти задніх у списках країн за різними рейтингами, а нарешті на весь світ показати свою дієздатність у вирішенні питань соціалізації суспільства та наближення до стандартів раціональності, оптимізації і що саме головне справедливості та ефективності!