великий українець невеликої україни

Україна, як держава, ніколи не стане Великою, поки не будемо знати і шанувати «интелектуалов-созидателей» - істинних творців нашого добробуту, яким був і залишається Петро Степанович Непорожній.

 Великі українці були, є і будуть. Та чи стане Україна Великою?  І коли?.. Аналізую 100 великих українців, яких визначили голосуванням у 2008 році.  Державні і громадські діячі – 42, письменники і поети – 18, артисти, композитори, художники  – 21,  спортсмени -10,  вчені і конструктори – 10.  Серед 100 великих названі (сміятись чи плакати?) Володимир Ленін, Сидір Ковпак, Володимир Щербицький, Леонід Брежнєв, Микола Ватутін, Олег Кошовий, Олексій Стаханов, Юлія Тимошенко,  Володимир Бойко, Леонід Кравчук, Віктор Янукович, Петро Симоненко. Відсутні, чомусь, Володимир Литвин, Юхим Зв’ягільський, поет Білаш, Олесь Бузина, Піховшек і Шуфрич, мабуть, – стодесяті... Маніпулюємо ми - маніпулюють нами. Вахтанг Кіпіані пояснив, чому Ярослав Мудрий очолив список – результат маніпуляцій Дмитра Табачника та Євгена Бенкендорфа. Його оцінка - «цей кидок є хамством, яке принижує всю націю»… Та з них, як з гуся вода, ще й бахваляться: «Я міг би «трахнути» Бандеру Щербицьким, - почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу «Великих Українців» Дмитро Табачник, - але я вирішив обрати князя Ярослава Мудрого»…  

 Не потрапив до списку дійсно Великий Українець Петро Степанович  Непорожній (13.07.1910 – 09.07.1999) із хутіра  Тужилівка – передмістя Яготина Київської обл. Навчання в школі, ФЗУ, Київська політехніка, Ленінградський інститут водного транспорту (інженер-гідротехнік), у 1950 році – головний інженер будівництва найбільшої тоді Каховської ГЕС, голова Держпрому України, перший заступник  міністра електрифікації СРСР, з 1960 року - Міністр електрифікації і енергетики СРСР...

 Події тих років в електроенергетиці викликають захоплення: будується  Куйбишевська, Волгоградска, Нижнєкамська, Саратовська, Чебоксарська, найбільші в світі сибірські ГЕС – Братська, Красноярська, Саяно-Шушенська, Усть-Ілімська, у Середній Азії - Нурекська, Токтогульська та інші.

 При міністрові  Непорожньому  збулася програма будівництва потужних атомних станцій – Нововоронежська, Курська, Білоярська, Смоленська, Рівненська, Запоріжська, Кольська, Армянська та інші. Міненерго безпосередньо здійснювало будівництво промислових комплексів – Волжський і Камський автозаводи, Атоммаш, Братський і Усть–Ілімський лісопромислові комплекси, потужні підприємства хімічної промисловості в Саратові, Тольятті, Нижньєкамську, Оренбурзі, інших регіонах… Петро Степанович всебічно сприяв створенню Асуанського гідровузла у Египті, «Табако» у Сирії, «Хоабинь» у В’єтнамі… За керівництва  Непорожнього була створена вся енергетика СРСР, такою вона  залишилась і на сьогодні (з 1985 року нічого по новим потужностям не збудовано). Та саме головне – була створена Єдина Енергетична Система, по надійності, маневровості і економічності їй не було рівних у світі. Рішенню цих грандіозних завдань (твердження Миколи Степановича) була присвячена і вся діяльність Микити Хрущова і Олексія Косигіна – фігури талановитих державних діячів, роль яких неможливо  переоцінити…

 12 березня 1985 року Пленум ЦК КПРС обрав Генеральним секретарем Горбачева М.С.  

Навожу вислови Петра Степановича за 1985 рік із його книги-щоденника (курсив у дужках мій):

 «21 березня мене запросив Тихонов Н.А. Я доповів, що мене хвилювало доведення у 1985 році до стійкої роботи реактора РБМК на Чорнобильській АЕС (до кінця року повинно бути проведено його випробування) і проблема побудови самих потужних у світі електричних мереж напругою 1150 кв перемінного і 1500 кв постійного струму...   Тихонов безцеремонно обірвав мої міркування, заявив, що ці проблеми будуть вирішені без моєї участі і додав - «нам видніше»…  (Газета «Нью - Йорк Таймс» повідомила, що Горбі звільнив самого великого міністра, видатного спеціаліста по энергетиці, шанованого  президента Міжнародного енергетичного конгресу)

 Потрібно було продовжити реформи Косигіна (методи управління 1962, 1969, 1972, 1979 років), удосконалювати їх, а не ламати все, - до самого проведення антинародного курсу і упровадження дикого капіталізму.  (Горбачовська Перебудова набирала оберти: окупувавші владу невігласи міняли фахових і принципових на «угодливих», спритних і податливих – з комсомольським блиском в очах. Подібна вакханалія в Україні продовжується і сьогодні). 

 Блоки РБМК-1000, установлені на Чорнобильській АЕС, були не надійні і трудомісткі, не прийняті МАГАТЭ для нагляду й інспекції. В Міненергомашу  відібрали  конструкторскі відділи й передали Мінсередмашу,  зацікавленому в прискореному одержанні плутонію (безперервно знімався зі збірок ТВЕЛів), що позбавило  Міненергомаш  можливості впливати на якість конструкції реактора.  Міненерго доручило проектним інститутам і конструкторським бюро прийняти участь у розробці спеціальної програми проведення всебічних  випробувань 4-го блоку Чорнобильської АЕС, затвердити її разом Мінсередмашу, Міненерго і Міненергомашу СРСР. Програма була  розроблена й подана в Комісію  Александрова А.П. на затвердження…В зв’язку з моєю відставкою з посади  міністра програма не була  ні розглянута, ні затверджена. (Нова поросль «Партии-наш рулевой»  рулила необдуманіше і зухваліше  за попередню – Чорнобильська катастрофа була неминуча).

 Мені не довірили закінчити керівництво по розвитку галузі за 1981-1985 рр. і захистити програму 12-ї п’ятирічки, в розробку якої я вклав свою душу. Звідси й моя печаль, бо я передбачав провал розвитку галузі у 1986-1990 роках, що і відбулося»…

 Петро Степанович був професор, доктор технічних наук, член-кор Академії Наук СРСР, мав більше тридцяти урядових нагород, чотири Ордени Леніна, Лауреат Ленінської премії. Його прізвище присвоєно Саяно-Шушенскій і Каховскій ГЕС, вулиці в Тольятті, майдану в Набережних Челнах. Йому установлено пам’ятник в Яготині... 

 Серед будівельників про нього ходили легенди, «окрашенные изумлением и даже  некоторой оторопью» - як міг один стільки знати і утримувати в своїй пам’яті,  вникати у все до дрібниць й знаходити рішення в безнадійних  ситуаціях,  як здавалось людям,  що займалися цією  справою безпосередньо  й  упритул.

 Письменниці  Оксані Пахльовській притаманна мудрість: «Коли не Господь  будує дім - даремно трудяться будівничі».  Непорожній  був Бог електроенергетики,  потрібної людям як повітря,  вода,  їжа… Перебудова привела до того, що спритні «корчемники» - чубайси,  ахметови,  коломойські, суркіси,... – стали  магнатами (не порізали на металобрухт  агрегати!), пристосувались  стригти  мільйони  від об’єктів електроенергетики,  зведених «непорожнім» інтелектом  Великого Українця,  фаховістю і самовіддачею  інженерно - технічних працівників  та  мозолями  мільйонів радянських людей,  кожен третій  з яких був українець…

 Тисячі ІТР,  котрі  знали Петра Степановича по роботі,  розповідають і пишуть  про його надзвичайну фаховість,  людяність,  відвагу,  тобто про головне,  на що здатен тільки Великий.  Узагальнюю ці вислови: «Он мог,  походя,  выдать спасительную идею,  мог оценить чужое решение и дать «добро» на его   воплощение.  И вы могли быть уверены, что вам помогут,  с вами разделят ответственность и не  отвернутся,  если  у  вас  что-то  не получится  вовсе на предварительном испытании,  экспериментальной  плотине, турбине,  свайном фундаменте  или  в  любом  другом «узком  месте»,  возникающем  не  раз  на  любой  стройке».

 На закінчення.  Немає впевненості,  що наступного разу в переліку сотні великих українців не побачимо  Мишку Япончика,  Соньку – Золоту ручку,  Дмитра Табачника,  Сергія «Підрахуя», Володю Яворівського,  Льоню «Космоса»,  Вєрку Сердючку,  Агафенгала,  Михайлів - Добкіна,  Поплавського, Чечетова, … Та переконаний,  що Україна,  як держава,  ніколи не стане Великою,  поки не будемо знати і шанувати «интелектуалов-созидателей» - істинних творців нашого добробуту, яким був і залишається Петро Степанович Непорожній.