Реєструємо місце проживання по-новому

5 липня 2012 року Верховною Радою України було повторно прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб"

Перш ніж говорити по суті Закону, кілька слів щодо багатьох популістських «гасел» в матеріалах засобів масової інформації про введення Законом «нової» процедури «тотальної реєстрації», «необхідності додаткової реєстрації, якщо ти їдеш на місяць у відпустку або взяв кредит», «експертних коментарів» про «необхідність передачі повноважень по реєстрації місця проживання органам місцевого самоврядування» або «європейської практики реєстрації на основі заяви без жодних додаткових документів».

Отже, міф перший – Закон вводить нові, більш жорсткіші процедури реєстрації населення.

Це твердження не відповідає дійсності, оскільки положення щодо строків та підстав реєстрації місця проживання та місця перебування жодним чином не змінені і продовжують діяти в редакції Закону від 11 грудня 2003 року. Цей підхід повністю відповідає практиці країн-учасниць ОБСЄ. Відповідно до Керівних принципів в області реєстрації населення ОБСЄ «деякі країни реєструють декілька місць місця проживання, поділяючи їх на постійні та тимчасові, у будь якому випадку мета реєстрації місця проживання в створенні умов для ефективної взаємодії держави з громадянами».

Міф другий – у всіх європейських країнах реєстрація місця проживання здійснюється органами місцевого самоврядування на основі єдиної заяви, без жодних додаткових документів.

Для розвіяння цього твердження ми повинні також звернутися до зазначених вище Керівних принципів в області реєстрації населення ОБСЄ. «Існуючі в сучасних державах системи реєстрації населення відрізняються способом розподілу повноважень між різними органами державного управління. Вирізняють три різні підходи:

·         реєстрація здійснюється єдиним державним органом;

·         за реєстрацію відповідають різні державні органи;

·         реєстрація населення повністю делегована органам місцевого самоврядування;

У випадках, коли особа, що реєструє місце проживання не є власником жилого приміщення, часто вимагається, щоб власник з’явився в орган реєстрації та дав підтвердження тому, що особа має право проживання за вказаною адресою. Особа також має право реєструвати місце проживання шляхом надання письмової згоди власника житлового приміщення».

Тепер перейдемо до деяких новацій, передбачених Законом.

1. Можливість зняття з реєстрації одночасно з реєстрацією нового місця проживання. Здійснення реєстрації в день звернення.

На мою думку, це має бути важливим для пересічного громадянина. Тепер замість здавати документи та чекати відповіді спочатку на зняття з реєстрації, потім подавати документи на реєстрацію за новим місцем проживання всі питання можна вирішити в одному місці за кілька хвилин. Маємо загальне скорочення процедури орієнтовно з 14 днів до 15 хвилин. Непогано..

2. Вимогою для реєстрації місця проживання військовозобов’язаних було попереднє зняття та постановлення на військовий облік за новим місцем проживання. На радість всім військовозобов’язаним, це питання вирішується в Законі щомісячним інформуванням органу реєстрації районних військоматів про зміни в реєстрації місця проживання таких осіб. Тепер не потрібно двічі бігати до військомату перед тим як зареєструвати місце проживання. Теж можемо віднести до позитивів.

3. Зняття з реєстрації тепер можливе і у разі «припинення підстав на право користування житловим приміщенням». По суті, це сприятиме поширенню випадків реєстрації місця проживання за згодою власника на основі договорів оренди, створюючи для останніх додаткові гарантії захисту наданим їм правом знімати осіб з реєстрації по закінченню терміну дії такого договору.

Підводячи підсумки, можна сподіватися, що такі ініціативи з лібералізації дозволять покращити якість надання населенню відповідних послуг та підвищать рівень достовірності інформації щодо реєстрації місця проживання осіб.