"Веремій" - ідейний рок з присмаком фолку

Лідер гурту «Веремій» Віталій Калініченко: «Ми робимо правильний матеріал, щоб змусити людину задуматись»

Останнім часом гурт „Веремій” все гучніше заявляє про себе. Ламаючи всі стереотипи, що  важка музика з елементами фолку не може  бути комерційною, „Веремій” впевнено здобуває популярність серед українських меломанів. Дебютний кліп на пісню „Тихий гай” дозволив гурту вийти на якісно новий рівень. Можливо, саме завдяки цьому відео організатори різноманітних фестивалів хотіли б бачити „Веремій” у себе на сцені.

З лідером і вокалістом гурту „Веремій” Віталієм Калініченком ми зустрілися неподалік сцени на етно-фестивалі «Трипільське коло». Здавалося, що Віталій чимось засмучений, тим не менш, він одразу погодився на інтерв’ю.

Ви виступаєте сьогодні, але приїхали напередодні. Вам захотілося пожити фестивальним життям?

Так, коли ми раніше їздили на фестивалі, то програма нашого перебування не передбачала проживання – відіграли та й поїхали. Хлопці казали, що класно було б пожити фестивальним життям, бо цього літа ми ще його не відчували. Тож захотілося його відчути на „Трипільському колі”, тим паче, зараз вихідні дні. Приїхали завчасно, вчора, якраз потрапили на вечірню сцену послухати музику і відпочити. Та трапилася неприємна подія: коли ми домовлялися із організаторами з приводу поселення, нам сказали, що вибір за нами - можна оселитися в наметовому містечку, щоб відчути атмосферу дійства, або поселитися у виділених місцях в гуртожитку, щоб лише приходити на фестиваль, розважитися чи пограти на саунд-чеку. Ми вибрали перший варіант. Поставили намети, поклали речі та й пішли послухати музику. Нас не було на місці близько години, але за цей час багато речей зникло.  

Загальна вартість наших втрат – 3-4 тисячі доларів. Поки що важко мати якісь „пред’яви” до фестивалю, бо в нас була можливість залишитися в гуртожитку, але, з іншого боку, це не було обов’язковою умовою. Ми були спокійні, бо думали, що фестиваль несе відповідальність за ту територію, яку він орендує під свої заходи. Тобто питання мають бути до оргкомітету. Наскільки я потім дізнався, за останні дві доби було 22 крадіжки. З вчорашнього дня на фестивалі була збільшена кількість охорони, але, як сказали мені самі організатори, про волонтерів „…з 170 чоловік, 150 – дебіли!” Тобто вони самі нічого зробити не можуть, наскільки можливо контролюють входи-виходи. Та я потім пішов подивитися на ту охорону і, скажу вам, охороною тих хлопців не назвеш. Тим паче, є багато варіантів потрапити в табір через лісочок. Цікаво те, що багато речей знаходять потім за територією табору на наступний день – тобто сумки „розпотрошені”, але ніхто не бере ні телефонів, ні  ноутбуків і  мета цих крадіїв незрозуміла. Але в нас зникли надзвичайно дорогі фотоапарати, дуже цінна й дорога бас-гітара, яку надзвичайно важко винести з території. Коли після крадіжки ми оперативно підійшли до Великої сцени, то організатори відмовилися оголосити з неї інформацію про пропажу речей. Оголошення і розмову про крадіжку вони відкладали на потім. Міліція також не реагувала на крадіжку, заявляючи, що вони займаються лише громадським порядком. Зрештою, нам запропонували написати заяву в міліцію. Сьогодні я підійшов до міліціонерів і кажу: „Давайте писати заяви!”, на що почув розмову двох співробітників правоохоронних органів: „А що вони там будуть писати… Ти ж знаєш, то все марні писульки!”. Ніби то така їх життєва розмова. Вони вже знають про себе, що результату не буде. Але наше право написати заяву буде реалізоване.

- А ви будете озвучувати зі сцени прохання повернути речі?

- Сцена – це моя трибуна. Я маю право говорити те, що я думаю і те, що хочу сказати. На наступному фестивалі „Трипільського кола” я, можливо, не виступатиму. Може, вони й ображатимуться, але це їх провина в тому, що вони взяли некомпетентних хлопців в охорону. Хоча вони зараз і кажуть, що прочісують територію, але перший день, коли вкрали речі, їм мав би дати знак, щоб оперативніше займатися цими питаннями. Тому зараз всі впали трохи моральним духом, бо втрати значні. В мене, особисто, вкрали рюкзака з речами, і я не знаю в чому буду виступати. Напевно, босоніж, тільки футболку зніму. Я думав, що цей фестиваль буде найкращим цьогорічного літа, але мені він вже видається найгіршим. На жаль…

- Ваша музика може допомагати викорінювати такі суспільні хвороби?

- Музика в усі часи давала імпульс людині – щоб вона йшла в бій, щоб вона могла переживати якесь горе. Але чи може вона викорінити нашу українську „бидлотість” – не знаю, мабуть – ні. Українці в усі часи мусили пристосовуватися на своїй території до навколишніх умов або боротися. Таким чином, я ділю наш народ на дві категорії: „пристосуванців” і „воїнів”. „Воїни” - наділені таким духом, що їм непритаманне прагнення заволодіти чужим майном. „пристосуванці”, на жаль, були загнені в такі умови, що вони мали виживати, красти і вбивати. Ця невихованість і некультурність передається в генах нашим дітям. Викорінити ці негативні наслідки дуже важко, особливо музикою. Та я думаю, що ми робимо правильний матеріал, щоб змусити людину задуматись.

- Ви трохи більше ніж півроку тому презентували дебютний кліп. Як часто він знаходиться в ротації на телеканалах?  

- Коли ми почали знімати кліп, то одразу розраховували на те, що він буде в ротації. Ми зробили його форматним. Оскільки пісня задовга, то довелося трохи її „обрізати”. Знімали відео якісною апаратурою, робили гарний монтаж і вийшов продукт, який молодь „ковтає”, їм це потрібно. Але комерційні канали наш кліп не хочуть бачити. Дуже багато регіональних каналів, завдяки мистецькій агенції „На всі 100”, показують наше дебютне відео. Кліп там навіть в якісь хіт-паради входить. Хоча музичні комерційні центральні канали нас ігнорують, та я думаю, що наступна наша відеоробота на ліричну тему їх зацікавить.

- Центральні телеканали просять гроші?

Ну, знаєте, не завжди, але, в деякій мірі так. І буває, що цифри настільки страшні, що іноді хочеться продати якусь нерухомість, щоб поставити на тиждень кліп в ротацію. Знайомств особливих немає, багатих „пап” – також. Тому залишається Інтернет ротація, регіональні канали і надія на наступний кліп, який буде ліричним і більш форматним. До речі, з каналів, куди ми подавали кліп, відповідь приходила буквально за кілька хвилин, навіть були такі відчуття, що люди не дивилися матеріал. Можливо їм потрібні на екранах якісь напівголі дівчата, але якщо патріотична музика, яка несе долю культурного просвітництва стає некомерційною і непотрібною – це вже хвороба суспільства.

- Ось ви кажете „формат”, „неформат”,  а що зараз є форматним для комерційних телеканалів?

- Як мінімум є певний хронометраж, який є стандартом для радіо- і відеоротації. А от по відеоряду то вже певні суб’єктивні думки продюсерів телеканалів.

- В одному з інтерв’ю Ви стверджували, що створювали свій проект, як комерційний. Чи виправдовуються Ваші сподівання, чи гурт все одно сприйматиметься як альтернатива?

Ще однією хворобою в Україні є невміле продюсування музичного продукту. У нас не вміють заробляти на „важкій” музиці. Скажімо, в Скандинавії це найголовніше джерело прибутку музичного шоу-бізнесу, оскільки „важка сцена” є домінуючою в цих країнах Там частіше в радіоефірі можна почути рок, фолк, альтернативу, ніж якусь популярну музику. Європа, Америка на цьому заробляє просто шалені гроші. А в нас з цим велика проблема і єдине, на що я сподіваюся – це час. Від мене особисто зараз робиться все можливе – працюють професійні музиканти, «катається» наш музичний матеріал на фестивалі, концерти, презентації. Можливо, вся справа в тому, що у нас не було рок-музики нормальної , все було загнано в підпілля і з’являлося хвилями: то – є, то – нема.

- Ви заробляєте собі на життя суто музикою?

- В Україні суто музикою на життя собі заробляють три-чотири колективи – „Океан Ельзи”, „Бумбокс”, „Тартак”, «Крихітка”... Та якщо уважно почитати їх інтерв’ю, то з’ясується, що й вони не зовсім задоволені своїми гонорарами. Я маю постійний заробіток на стороні – я комп’ютерний інженер. Тим не менш, музика приносить додатковий прибуток.

- Після появи Вашого відео в інтернеті та в ефірах телеканалів, гурт стали частіше запрошувати виступити в концертах, на фестивалях, у клубах?

- Зараз запрошень на фестиваль з’явилось значно більше, до того ж, якщо ми кілька років „набивали ім’я” і погоджувалися на всі умови, тільки б щоб кудись приїхати і відіграти з хорошим хедлайнером, то останнім часом ми самі стаємо основою концертної програми. До нас дзвонять і кажуть: „Приїдьте, ми зробимо все, що скажете – тільки заграйте!”. Це для нас великий крок вперед і показник недаремної роботи. Запрошень стало значно більше, але, на жаль, на Захід країни нас значно частіше запрошують, ніж на Схід.

- Ви музикант з громадянською позицією. Що треба зробити щоб зламати в українцях байдужість, зневіру?

- В мене складається враження, що нашому суспільству можна почепити ярлик „втомленість”. Люди втомилися боротися за свої права, перестали брати участь в громадському житті. Зараз тільки молодь проявляє активність. Ті, хто стояв на Майдані, теж втомилися і це прикро, бо насправді дуже мало у нас людей здатних об’єднатися і рухатися в правильному напрямку. Молоді треба навчати більш старше покоління користуватися новітніми технологіями, щоб знаходитися в певному мейнстрімі. Тоді люди отримуватимуть більше інформації, яку не отримає від українських телеканалів. Це хоча б інформаційно поєднало декілька поколінь. В ідеалі потрібно було б змінити систему освіти, починаючи з дитячого садочка.

- Чи знайшли Ви Трипілля на „Трипільському колі”? Може це просто красива назва?

- Маю віддати належне організаторам, що вони намагаються зробити такий свій маленький, давній світ. Я сам вперше на „Трипільському колі”, але мої музиканти бували тут раніше і кажуть, що раніше все було трохи по-іншому. Трипілля для себе я не знайшов, моральний дух за останні години у мене упав і все, про що я зараз думаю – це боротьба за свої права. Але сподіваюся, що багато людей знайдуть на фестивалі для себе Трипілля, місцина ж бо чудова і має, дійсно, кілька тисячолітню історію.

А „басуху” хлопці позичили в колег. Коли настала черга виступати „Вермію”, Віталій сказав музикантам: „Хлопці, ми не можемо не вийти на сцену. На наш виступ спеціально приїхали люди і ми не можемо їх підвести!”. Справді, попід сценою стояли персональні фани „Веремія”, які співали, танцювали і вимахували прапором з назвою гурту протягом всього виступу. А гурт віддячив... ох, і віддячив... хоча Калініченку, дійсно, довелося виступати лише в благеньких джинсах. Але для справжнього рокера то не головне. Був би інструмент в руках і слухач під сценою... Браво, хлопці!

Інші матеріали по темі:

Гурт "Веремій" став жертвою злодіїв на фестивалі "Трипільське коло"

Хаос фестивального Коло'вороту або не все те Трипілля, що  на "Трипільському"

Музикант «KOZAK SYSTEM»: "Треба, щоб дитина знала 300 народних пісень"