Початок липня, палюче сонце. До пустих гуртожитків знову потягнулися студенти з сумками. Їх чимало, приїхали на час вступних випробувань до магістратури. Більшість має надію вступити на бюджет. Навіть ті, хто протягом попередніх 4х років вчився не дуже, зовсім не дуже. Справедливості заради, більшість тих, хто навчався гарно, так само не має ніякого інтересу до своєї майбутньої професії. Майбутні управлінці державними фінансами, банкіри, податківці серед найбільш відвідуваних сторінок у своїх браузерах мають бігмір, футбол, контакт, але аж ніяк не finance.ua чи economist.com. А на сайти податкової чи мінфіну заходять лише, коли їм задають знайти статистику про обсяги державного боргу чи суми сплачених податків.
День першого іспиту - фаховий, 50 тестів з фінансів, податкової та бюджетної систем, казначейства.
Пустий унівеситет, на вході безліч вступників на перший курс. Зустрічають спітнілі, червоні й стомлені обличчя викладачів, вони працюють у приймальній комісії ще з травня.
У коридорі стоїть суцільний гамір, засмаглі, випромінюючі здоров'я і дорогі парфуми абітурієнти весело обговорюють які будуть тести, скільки бюджетних місць, які шанси на вступ.
Проте засмагли не усі, решта влітку працювала - переважно консультантами в магазинах одягу, операторами колл центрів й офіціантами.
Хлопці прийшли на іспит як на пляж - яскраві футболки й майки, багато хто у шортах, дівчата як на вечірку чи на прийом у посольстві - в сукнях, макіяжі і усі з клатчами.
Накінець запускають в аудиторію, добре знайомі за 4 роки навчання викладачі переконливо розказують, що роботи будуть закодовані, вони не знатимуть хто чию роботу перевіряє. Всі уважно слухають, кивають, хтось навіть вірить.
Роздали заклеєні конверти з тестами, відкриваємо, читаємо. Тести відверто дурноваті, є питання, що вимагають знання таких нюансів, яких ніхто не знає. Багато питань з неоднозначними відповідями. Ніхто не списує - немає звідки, а поки достанеш телефон й знайдеш в інтернеті потрібну інфо - пройде забагато часу та й дуже це помітно, викладачі зреагують обов'язково. Сиджу відмічаю, виправлення не дозволяються. Через годину роботи збирають. Результати обіцяють наступного дня, о 17.00.
Ще за годину біля стендів на яких обіцяють вивісити результати починає збиратися натовп. Відчувається, що всі трохи нервують. Накінець на годину пізніше вивішують списки з балами, увесь натовп кидється до стендів, з'являються перші радісні посмішки й розчаровані обличчя, усі починають дзвонити батькам.
Дивлюся список, багато вчорашніх тріяшників знаходяться у першій десятці рейтингу. У випадковість та збіг обставин в останнє я вірив ще на першому курсі на першій сесіі. Відмінне навчаня протягом 4 років та підготовка дозволили набрати майже максимум та потрапити у трійку.
Стало трохи сумно. Багато з тих, хто вчився так собі, готувався також не дуже, мали всеодно куди більше підстав потрапити на бюджет аніж недолугі тріяшники, що опинилися у першій двадцятці.
Наступний іспит, з англійської, вже нічого не вирішував - українські студенти англійську знають жахливо, тому усі отримали приблизно однакові оцінки, у межах між 60 та 70 зі 100.
На цьому вступна кампанія для мене закінчилася, повернуся я до унівеситету 1 вересня, але багато з тих, з ким я навчався вже в університет повернуться лише як заочники - грошей на контракт вони не мають, а зі мною вчитимуться не дуже розумні діти не дуже бідних батьків. Хоча ну як "вчитимуться", скоріш іноді зявлятимуться на парах... А через рік багато кого з них влаштують у держструктури, робити кар'єру та відпрацьовувати "інвестиції".
P.s. Побачивши усе це, подумав, що потрібно було б ввести зовнішнє незалежне оцінювання для вступників до магістратури, це внесло б у процес бодай якусь справедливість й стимул...