Мовний закон і освіта

Закон Ківалова-Колєсніченка остаточно зруйнує українську освіту

Про мовний закон, прийнятий Верховною Радою 3 липня, написано немало. Разом з тим, я не зустрічав аналізу впливу цього закону на освітню галузь України. А вплив буде, безумовно, значний.

Питання застосування і використання мов у галузі освіти регулює стаття 20 згадуваного закону. Перш за все, хотілося б звернути увагу, що певні положення цієї статті суперечать Конституції. Так, в п. 3 цього закону сказано: «Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання». Кінець цитати. У  висновку Головного науково-експертного управління, який, до речі, рекомендує направити закон на доопрацювання, звертаючи увагу на його неконституційність,  і яким депутати чомусь знехтували, зазначено, що «Запропоноване частиною 1 статті 20 законопроекту положення  про «вільний вибір мови навчання…., при умові обов‘язкового вивчення державної мови в обсязі достатнім для інтеграції в українське суспільство»,  …  не узгоджується з рішенням Конституційного Суду України  від 14 грудня 1999 р. № 10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України, яке встановлює, що українська мова, є мовою навчального процесу, мовою  навчання в  дошкільних, загальних, середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладів України. До того ж прийняття цієї норми у запропонованій редакції може призвести до її  довільного тлумачення та до ускладнень в процесі практичної реалізації…» Кінець цитати.

Однак тут мені більше мені хотілося б звернути на практичну сторону реалізації цього закону в середній і вищій школах. Відповідно до 20 ст. закону  мова навчання буде визначатись відповідно до заяв студентів у ВНЗ або батьків для середньої школи. Таким чином, наприклад, в школі № N м. Києва, яка до того вела навчання, скажімо, українською мовою, тепер треба буде вести навчальний процес кількома мовами. А де брати вчителів,  якщо в Києві навіть зараз проблема з кадрами стоїть досить гостро, а тепер треба буде мати вчителів, як мінімум, вдвічі більше, адже збільшувати навантаження на працюючих далі неможливо? Як бути з навчальними площами? Їх немає і держава не в змозі їх забезпечити. Цей список можна продовжувати і далі. Тепер уявіть, що на зовнішньому тестуванні випускник вимагатиме, щоб йому тести з фізики надали ромською або русинською(!!!) мовою. Зрозуміло, що практично цей закон доведеться ігнорувати або реалізовувати вибірково. Враховуючи наявне державне фінансування, можна легко прогнозувати розвал середньої освіти.

Не кращою, а ще гіршою буде  ситуація  у вищій школі. Після прийняття закону у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка лежатимуть заяви про навчання українською, російською, польською, румунською та, не виключено, що ще деякими мовами. Зрозуміло, що підготовка кадрів вищої кваліфікації зі знанням відповідних мов – питання не одного десятку років і то за умови належного фінансування. А його, якраз, немає і не буде. Запрошувати викладачів з-за кордону за нашої системи оплати праці просто смішно. Ніхто не поїде, а якщо і поїде, то з відповідною кваліфікацією. Ще гостріше, ніж в середній школі, постане проблема з аудиторіями та навчальними лабораторіями, адже, на відміну від середньої школи, у ВНЗ організація навчального процесу у дві зміни, враховуючи його щоденну тривалість, практично неможлива. До цього додадуться проблеми з методичним забезпеченням,  літературою… Висновок зрозумілий – або ігнорувати виконання закону Ка-Ка або доведеться імітувати навчальний процес.

Наостанок лишається лише одне питання: кому і навіщо потрібно остаточно зруйнувати освіту в Україні?  Відповіді можуть бути різні, зокрема і така: олігархи через підконтрольних депутатів прагнуть виростити сіру, неосвічену масу громадян, які б без зайвих питань голосували на виборах за тих, на кого їм вкажуть, і мовчки гнули спину на олігархів. Замість громадянського суспільства мовчазне кероване стадо, яке не задумується над станом речей, – ось голуба мрія нашої так званої «еліти».