Ось це і гризе міністра Табачника. Пасеться в Україні і шкодить їй на кожному кроці. Шкодить на догоду Путіну, Медведєву, Пересу, які повчають українців забути про минуле.
Учитель російської літератури
в сільській десятирічці прищепив мені повагу до російської мови, яку я вивчав з
2-го класу: « Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий…ты один мне поддержка
и опора - о великий, правдивый, могучий
русский язык ». Учитель української літератури не підкреслювала велич рідної
мови (може не дозволялось), а українських класиків представляла борцями за
світле комуністичне майбутнє. Розповідями про сучасників тільки відбивала
бажання вивчати рідну мову. Коментуючи вірша «відомого» радянського поета - «Ми
не ходимо тепер до річки по воду, кран тільки крутнемо – вода й біжить з
водопроводу»,- підкреслювала, що цими рядками поет оспівує заможне радянське
життя, бо вже не носимо воду на коромислах – сама біжить ….
Зверхність всього російського стверджувалась
у школі, в державних установах, в закладах культури. В київському технічному
ВНЗ все було російською. Тільки один
старший викладач осмілився (доба хрущовської відлиги) навчати нас геодезії
українською мовою, на полтавсько – київському діалекті, та з такою любов’ю і
повагою до рідної мови, що вона
поставала більш ліричною, людянішою, і не менш технічною за російську. Та
головне, що це розуміння вдалось прищепити дітям і внукам. Поділюсь досвідом.
Читаю дитині на ніч казки російською мовою – подобаються. Другого
вечора читаю «Івасика – Телесика» Павла Тичини. Наступного разу бажають тільки
українського «Телесика», слухають уважно, погрожують ручками на словах: « тож
не голос матінки, то зміїна річ. Іч яка, іч!»
Засинали задоволені, коли чули : «зміючку - Оленочку враз обдурив - бач
який». Після другого читання «А я у гай ходила» самі розповідали, як «дерева
люлі – люлі», і як «зозулі-ку-ку». Вже школярам читав байку Крилова «Волк и
Ягнёнок» і Глібова «Вовк і
Ягня». Пояснював, що глібовська виразніша, жалівліша «до дурного ягняти, яке, пустуючи
серед дня, саме забилося до річки напитися водички…стоїть сердешне та й
дрожить»…
Розповідав, що всі назви місяців - січень…травень…грудень
- визначають пори року, а январь…май…декабрь - безликі, сухі, інородні.
Переконувало. Вже старшокласникам пропонував перекласти на російську мову вірша
«А я у гай ходила», чи вислів - "тріпотіло листя на березі» (трепетали,
дрожали, мерцали, тряслись). Перекладали, та ліричного тріпотіння не відчували.
Сьогодні і я, і слухачі моїх
казок цінуємо рідну мову і впевнені: «не будь тебе, як не впасти в розпач при
виді того, що відбувається вдома. Не
можливо вірити, що така мова не була дана великому народу». Ось це і гризе
міністра Табачника. Пасеться в Україні і шкодить їй на кожному кроці. Шкодить
на догоду Путіну, Медведєву, Пересу, які повчають українців дивитися тільки в майбутнє
і забути про минуле - мову, історію, Голодомор-Геноцид, тобто, забути валуєвих,
муравйових, кагановичів, хатаєвичів,… А скільки таких табачників, ківалових, колісниченок ! Та поки вони верховодитимуть, народ України
буде тільки зубожіти.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.