УКРАЇНСЬКА "ОПОЗИЦІЯ" -- ЦЕ ПРОПУТІНСЬКА ПОЗИЦІЯ.

"Есть вещи, на которые родина денег не жалеет» - згадав я вислів бувалого опера ФСБ Росії («Итоги недели», №28).

Екс-офіцер КДБ Путін зайняв крісло Єльцина під  Новий 1999 рік…Може й випадково, але різко посилилися розкольницькі дії в українському «Русі».  19 березня 2000 р. В’ячеслав Кириленко і Віталій Шевченко ВИНЕСЛИ РЕЧІ  В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА  з офісу «Руху». 25 березня Чорновіл загинув в автокатастрофі при сумнівних обставинах (по машеровські).  А ще з «Руху» вийшли Тарасюк, Черноволенко, Коваль, Косів, Давимуха, Шкіль, Стецьків, Курпіль, Яворівський, Стретович, Кармазін, Мовчан,… І всі «демократи»!. Мабуть, не тільки Тарасюк і Яворівський мали  клички в особових справах КДБ. 18 березня  вийшла  з «Громади» опального прем’єра Лазаренка і «Батьківщина» Юлії Тимошенко.

22 грудня 1999 року Верховна Рада 296-ю голосами  підтримала пропозицію обраного на другий президентський термін Леоніда  Кучми призначити прем’єром Віктора Ющенка. При своїй інавгурації Кучма запевнив, що «перед вами постане новий Президент» (так не сталось, як гадалось, чому?)... 13 січня до пропрезидентської більшості примкнула «ВО Батьківщина»...  21 січня 2000 року  Ющенко відвідав Москву, зустрічався з Путіним, обговорили поставки газу...  1 лютого Головою Верховної ради  обрано  Леоніда Плюща.  На мою думку, у Верховній Раді всіх скликань було два депутати, які ніколи не лукавили – це Михайло Сирота і Роман Безсмертний. Слова  Безсмертного: «Я не знаю, чи буде ще в історії України таке гармонійне поєднання керівників: Президент  Кучма – спікер Плющ – Прем’єр Ющенко»… 

Тільки Прем’єр Ющенко на міжнародному форумі з питань Голокосту в кінці січня підняв питання про Голодомор-Геноцид в Україні, як 10 березня в Києві відбулася сумнівна акція проти Кучми; 16 вересня не повернувся додому Гонгадзе, тіло якого знайшли в листопаді в Таращанському лісі; 28 листопада Олександр Мороз заявив про плівки Мельниченка; в кінці року появились намети – акція проти Кучми, пік якої  відбувся 9 березня 2001 р.. 

Тільки Ющенко провів 14 квітня 2001 року успішні переговори з Головою уряду РФ Михайлом Касьяновим, як 19 квітня симоненківці, морозівці, регіонали, яблучники Бродського і медведчуківці -СДПУ(о)  266-ю голосами виразили Ющенку недовіру. Не допоміг зберегти Прем’єра ні 20-и тисячний мітинг на його підтримку під стінами парламенту, ні 3 млн. 600 тисяч підписів громадян України, зібрані партіями НРУ, УНР, КУН, «Реформи і порядок» та  занесених  в приміщення Верховної Ради,  ні спроба самоспалення на знак протесту в сесійній залі депутата Лілії Григорович. Якого ще Прем’єра в історії України громадяни так захищали? .. І коли агресивні, пропутінські «підрахуї» восени 2004 знову «кинули» Ющенка – ці ж громадяни вийшли на Майдан, бо апельсини їхньої довіри корумповані олігархи «накололи» ще в квітні 2001-го.

 Зверніть увагу: «ВО Батьківщина», яка офіційно була «за» Прем’єра Ющенка, підписів на його підтримку не збирала, та вже 27 квітня, на другий день після відставки Голови Уряду, Тимошенко очолила штаб «Україна без Кучми» - розпочалася акція за імпічмент Президенту. Безумовно - спецслужби Юлю на «опозиціонера» підготовили: ще в січні прокуратура звинуватила Тимошенко в контрабанді валюти, несплати податків, підробці документів; 13 лютого її заарештували, а 2 квітня Верховний Суд відмінив вирок – вона стала «Воїном світла». 10 липня Тимошенко очолила БЮТ («Батьківщина», УСДЛ Онопенка, УРП Лук’яненка, «Собор» Матвієнка) - шлях до парламенту був відкритий: «воїни світла» боролись з Кучмою - «захищали» Ющенка!  

Тільки Кучма почав повертати Україну обличчям до Європи, як «опозиція» і закордонні засоби ЗМІ перетворили його для Європи на ізгоя. Не допомогло затверджене указом травневе рішення РНБО  про початок процесу вступу України до НАТО (вибрали один вектор – Європейський), бо майор  Мельниченко ще в квітні доповів Великому Жюрі Сан-Франціско деталі «спецоперації» щодо можливого продажу в Ірак чотирьох радарів «Кольчуга». Звісно - це була фальшивка спецслужб, ще й бездоказова, бо керівник «Укрспецекспорту» Валерій Макєєв, чий голос ніби був на плівках, загинув ще 6 березня в сумнівній автокатастрофі... 

Тому  6 липня на засіданні в Києві комісії «Україна-НАТО» заявка від України на вступ до Північно-Антлантичного Альянсу не розглядалась. Україна опинилась від дверей НАТО ще далі, ніж була… 16 вересня, на  2-гу річницю вбивства Гонгадзе, почалась акція «Повстань Україно!». Найактивніші – КПУ, СПУ, «Батьківщина» і майбутні "тушки" з НУНС.  Вимога до Кучми - скласти повноваження і провести загальнонародні збори про відставку. Кучму обложили з усіх сторін. Вихід один – в лоно «старшому брату»… 

Тож в січні 2003 на саміті СНД, що відбувся у Києві, Кучму обрали головою Ради голів членів держав Співдружності, а 23 лютого в Москві  Росія, Казахстан, Білорусія і Україна заявили про намір створити СЕП... Вже наприкінці вересня Москва спровокувала Тузлу, чим грубо порушила договір про державний кордон, підписаний в цьому ж році в Києві. Тільки 23 жовтня зупинилась ця вакханалія Росії після твердої позиції Президента, принципових заяв Верховної Ради і патріотичного ставлення українців на дії агресора. В подальшому Путін, при допомозі підконтрольної п’ятої колони і підтримці «керованої опозиції», витирав об Кучму ноги, бо «помічник», який переконався, що «Україна не Росія», йому не потрібний… 

Принциповий Ющенко, рейтинг якого стрімко зростав, був ще більш небажаний. «Ющенко ніколи не стане Президентом» - оприлюднив Медведчук потаємні надії свого кума. Мабуть, щось знав!.. Може за діоксин, та, вірогідніше, знав підноготну всіх перевертнів, які з корисливих чи проімперських  цілей пристосувались до Ющенка, щоб прийти до влади та «кинути» його за подачки з Білокам’яної. 

Тільки Путін 19 березня 2005 р. переговорив віч-на-віч з Тимошенко, як «воїни світла» в момент розгледіли корупцію в оточенні Президента, і в ніч 7- 8 вересня «артистка-аферистка» Тимошенко зібрала  «опозиціонерів» (Турчинов, Томенко, Зінченко, Гриценко, Піскун, Бродський) на чорну раду – «Ющенка – геть!». 

Тільки Ющенко-президент не піддавсь і не продавсь Москві, як Путін, під хихотіння Тимошенко, став його зневажати (хамити), а бютівці в упряжці з комуністами й «тушками» з НУНС та за сприяння  «опозиціонерів»-регіоналів продовжили політично доотруювати Президента, ще й накинули Україні ганебні газові угоди, за які й на сьогодні не покаялись... 

Тільки Ющенко заявив про намір приєднатися до НАТО, як «опозиціонери» (комуністи з регіоналами) при пасивній позиції «Батьківщини» почали догоджати Путіну: безперешкодно надувати у Верховній Раді антинатовські кульки, заважати проведенню спільних військових навчань, чим надихнули «лєпших корешів» Путіна  (Берлусконі, Меркель, Саркозі) заблокувати край потрібне Україні наближення до оборонного союзу… При пасивній позиції «опозиційної» БЮТ «Верховна зрада» ще й ратифікувала не менш ганебні Харківські угоди, вигідні Москві… 

Тільки Янукович, злегка протрезвівший від облудної ейфорії Харківських угод і позаблокового статусу, продовжив процес зближення з Європою та почав вимагати перегляду газової змови Тимошенко – Путін, як заохочені Газпромом європейські політики повернулись до України спиною і в унісон з «опозицією» почали «товкти» його за політичні переслідування бувших при владі чиновників, проте на європейських порушників закону ярлик «політичний в’язень» вони не вішають (чому?)… І знову, як при Кучмі, штовхають Україну в митно-союзне ярмо. 

Тільки Путін, незважаючи на всі лакейські поступки правлячої більшості Москві,  зухвало принизив Україну хамським відношенням на Ялтинській зустрічі до Президента за його проукраїнську позицію в переговорному процесі щодо ціни на газ, як «опозиційний» КОД  почав  збирати провокативні підписи за імпічмент Януковичу... 

  А  що  далі?.. Тільки Москва забажає "повернути" Крим, як комуністи і активна "опозиція" при підтримці «тушок» з усіх пасивних фракцій...  Не важко здогадатися, що тузлового варіанту може не бути – хамелеона «опозиція» своїми діями зневірила людей, а  у  Газпромі  грошей вистачить, тих грошей, що безсоромно вигрібаються з наших кишень змовницькими угодами… «Есть вещи, на которые родина денег не жалеет» - згадав я вислів бувалого опера ФСБ Росії («Итоги недели», №28).

До речі. Коли пройшов вулицею крізь стрій білбордів з портретами Медведчука і повз базар «короролевських наметів», остаточно переконався, що «тузлового варіанту» не буде.