Вирішальна ланка

„Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.“ Т. Шевченко

Свого часу радянські пропагандисти і діячі на найвищому рівні дуже зловживали саме цим виразом, настільки, що люди врешті перестали розуміти, що це має означати. Дійсно, якщо серед суцільної брехні про якісь „досягнення“ твердять про якісь „вирішальні ланки“, „потягнувши за які, можна вирішити цілу низку проблем“, до цього ставляться, як до чергової брехні, без якої радянська система існувати просто не могла і яка до реального людського життя не має ніякого відношення.

Але ж, не дивлячись на це, цей вираз таки має реальний сенс. І саме про нього я зараз спробую поговорити. Що суспільство, і українське насамперед, загнане сьогодні у глухий кут, зрозуміло якщо не всім, то досить великому загалу. Виходи начебто шукає багато хто, але ж жодного проблеску думки не видно. Ось, наприклад, 5 канал або ж ТВI день у день товчуть воду в ступі, на всі лади розписуючи, яка погана нинішня влада і як має, мабуть, бути добре, коли вона нарешті буде відсунута від влади і їй на зміну прийде нинішня опозиція, яка для цієї, безумовно, благородної мети навіть зуміла обʼєднатись.

Про те, що нинішня влада, навіть дуже мʼяко кажучи, вкрай погана, говорити вже годі — всі це вже знають. І що її треба якнайшвидше відправити саме туди, де їй місце — на смітник історії — це теж уже знають навіть ті, хто всіма силами приводив її до тієї самої влади. Але ж не треба забувати, що те, про що мріє сьогоднішня „обʼєднана“ опозиція, вже було — у 2005 році. Тоді опозиція теж зуміла обʼєднатись і за підтримки народу таки здолати антинародний режим Кравчука—Кучми, який, очевидно, з якихось тактичних, міркувань вирішив на роль такого собі „весільного генерала“ посадити у крісло глави держави ставленика донецького криміналітету В. Януковича, домогтися-таки обрання на цей пост „свого“ В. Ющенко. І що ж? Не будемо казати про вкрай негативні особисті риси цієї, з дозволу сказати, „людини“ (кінець кінцем до влади прийшов не узурпатор, а висуванець певних політичних сил, отже, і ці політичні сили). І на що вони витратили ті можливості, яких домоглися при підтримці народу? Безкінечні свари і перетягування кожний на себе всього того, що не встигли розікрасти попередники (не будемо втягуватись у розгляд подробиць) — на більше їх інтелектуальних та інших ресурсів не вистачило, по суті нічого хорошого для народу вони зробити так і не спромоглися. І до того ж пряма шкода інтересам народу на зовнішньополітичній арені — денонсація дуже вигідного газового контракту з Росією, укладеного за особистою домовленістю між Кучмою і Путіним, ганебна здача чорноморського нафтогазоносного шельфу поблизу острова Зміїного — це згадується просто так, „навмання“, а якщо пошукати, можна знайти ще чимало чого. І тому досить-таки закономірно з мінімальною фальсифікацією результатів виборів вони були усунуті від влади при повній байдужості ними ж обдуреного народу тією самою „бандою“, проти якої вони так завзято і так ефективно за пʼять років до того боролись.

Що цю банду треба усунути від влади, і якнайшвидше, це зрозуміло. Але ж зрозуміло, що те „шило“, яке прийде на місце нинішнього „мила“, хоч і, якщо можна так сказати, краще, але не ненабагато, не принципово — воно теж антинародне, вороже народові, не так, звичайно, відверто, але в принципі так же.

Отже, чогось вирішального, що б дійсно покращило становище народу і врешті врятувало країну від неминучої катастрофи, до якої її ведуть з першого ж дня її „поводирі“ на кшталт Івана Сусаніна, у них немає і по цей день. І це вирішальне і є та вирішальна ланка, яка тягне за собою весь ланцюг. Такою ланкою може бути лише спосіб виробництва і більше нічого.

Капіталізм як такий спосіб себе вичерпав повністю і вже веде все людство до жахливої по своїм наслідкам соціально-економічної катастрофи, причому це „вбудовано“ у сам економічний механізм капіталістичного способу виробництва. Власне, радянсько-російйський „соціалізм“ виявився, і досить скоро (в масштабах історії, звичайно), невдалою спробою замінити капіталізм більш прогресивним та соціально справедливим способом виробництва. На практиці, проведена у країні з тисячолітніми традиціями феодалізму та відповідним менталітетом населення, вона привела до встановлення такого собі феодально-поліцейського варіанту того ж таки капіталізму, причому у не покращеному, а, навпаки, значно погіршеному варіанті. І саме з цієї причини рештки Російської імперії кінець кінцем таки розпалися.

Але ж був і за радянських часів таки проблиск. Створення колгоспів, попри всі знущання над людьми і всі деформації антинародної влади, привело до створення колективного виробництва. Товарним в повному сенсі йому антинародна і безгосподарна влада стати не дала, але зачатки дійсно справедливого способу виробництва вона таки створила. Інша справа, що за недолугістю на корисливістю пануючого чиновництва він був задавлений і не одержав відповідної оцінки та належного розвитку, але він був таки створений. Паралельно, скажімо, у Ізраїлі, навпаки, „знизу“ шляхом кооперації були створені більш-менш аналогічні колективні товаровиробники — кібуци та мошви.

І саме цей вид товарного виробництва, причому не тільки у сільськогосподарській, а і у всіх без винятку економічних сферах, як суспільно-економічний ідеал, і є тією вирішальною ланкою, якої так не вистачає нинішньому українському, та й не тільки українському, політикуму.