Максим Кідрук: «Коли йдеш до людей з посмішкою, вони відповідають тобі тим же»

Макс Кідрук - досить відомий в Україні письменник і мандрівник. А от тепер іще й - кандидат в народні депутати від "Удару" Свіже ексклюзивне інтерв'ю з Максимом.

_{Максим Кідрук, мандрівник і письменник, багаторазовий лауреат літературних премій, автор десяти книг уже не вперше в нашому місті. Про те, що його тримає тут, про літературу і мандрівки навколо світу він ділиться з нашими читачами.}

         _{– Максиме, вітаємо Вас з нещодавньою спецвідзнакою «Коронації слова» за кращий твір про подорожі. Наскільки нам відомо, це не перша Ваша серйозна літературна нагорода…}

         _{– Дякую. Так і є: маю декілька нагород, але до них я ставлюся спокійно. Головне для мене – мій читач. Він, свого роду, мій роботодавець і я ніколи про це не забуваю.}

_{–       Ви вже не вперше в Кіровограді. Що приводить Вас сюди?}

_{– Ну, по-перше, я закохався в це місто. Кіровоград – той куточок України, де я можу відчути себе як вдома. Мені подобаються його затишні вулиці і, звісно ж, люди, які тут живуть. По-друге, я є обличчям «Культурного центру Ескампей», який займається популяризацією української культури в місті і, відповідно, популяризацією Кіровограда в Україні та за її межами. Завдяки такій діяльності, місто відвідали художники, письменники, музиканти, про культурне життя Степової Еллади дізналися в Австрії, не кажучи вже про інші міста України.}

         _{– У свої 28 Ви вже маєте досить гучне ім’я в українській літературі. Не відчуваєте заздрості зі сторони старших колег?}

         _{– Насправді, я не так багато і зробив: головне ще попереду, планів дуже багато. Заздрість, чесно кажучи, відчуваю. Але, вона скоріше не до моєї творчості, а до того, наскільки швидко я закріпився в українській літературі. Багато хто не хоче визнавати цього і, тим більше, миритися з цим. Проте заздрість ця не від усіх: я товаришую з Андрієм Кокотюхою, Сашком Ушкаловим, Мілою Іванцовою та багатьома іншими митцями, які мене всіляко підтримують.}

         _{– А як щодо літературного процесу на Кіровоградщині: що можете сказати про місцевих письменників?}

         _{– Як не прикро, про тутешній сучасний літературний процес я нічого не знаю. Нажаль, у Кіровограді немає феномену, притаманного Івано-Франківську чи Львову з Андруховичем, Іздриком, Шклярем, чиї імена відомі далеко за межами України. Будемо сподіватися на покращення ситуації, тим паче Кіровоградщина вже дала нам такі імена як Євген Маланюк, Володимир Винниченко та інші.}

         _{– Ви – відомий мандрівник. Подорожі лежать в основі Ваших книг, які читач вельми охоче купує, але славу в україномовну інтернет-просторі Вам приніс ролик «Азаров ай-ай-ай!». Як виникла ідея такого відео?}

         _{– Перед своєю зимовою поїздкою до Анголи та Намібії я планував зробити щось подібне: вже існувала ідея навчити української мови якесь африканське плем’я, щоб таким чином присоромити нашого прем’єра, який досі її не знає. В Анголі реалізувати проект не вдалося: до європейців населення налаштоване досить агресивно. Зате в Намібії плем’я Хімбу за п'ятнадцять хвилин вивчили і змогли сказати чистою українською кілька фраз, які й увійшли у відео. Я хочу одразу сказати, що не маю жодних претензій до російської мови, у мене в батьків російське коріння і я вважаю неправильним взагалі розділяти людей за мовною чи національною ознакою. Проте в факт, що чиновник такого рангу і з таким інтелектуальним потенціалом не може вивчити мову держави, якою керує, мені не віриться. Мені було б просто соромно. Я не намагався його присоромити, це відео – спосіб привернути увагу до проблеми.}

         _{– Наскільки нам відомо, Ви не вперше користуєтесь такими оригінальними засобами привернення уваги до проблем суспільства. Згадаймо хоча б Ваш вояж до Нової Зеландії разом з Сергієм Притулою.}

         _{– Так, разом з шоу-меном і моїм давнім товаришем Притулою ми відвідали Нову Зеландію. Це був протест проти акції місцевої радіокомпанії «Виграй українську дружину», де наші дівчата прирівнювалися організаторами практично до повій. Ідея подорожі належала Притулі, він складав її план, розробив маршрут. Гроші на поїздку ми збирали з усіх небайдужих. Наскільки мені відомо, «Новий канал», де працює Сергій, нас не спонсорував.}

_{–       І як пройшла акція?}

_{– Вважаю її вдалою. Було зроблено досить багато, однак не все, що було задумано. Скажу тільки, що зараз цій радіостанції заборонено взагалі проводити будь-які ігрові конкурси. Детальніше про це можна буде прочитати в моїй новій книзі, яка вийде восени – зараз не відкриватиму сюжету. Скажу тільки, що до роману також увійшли епізоди про моє перебування в Єгипті під час революції, про арешт в Сирії, але основний акцент зроблено саме на пригоди в Новій Зеландії.}

_{– Повертаючись до теми мандрів: перебуваючи у різних куточках світу, Ви бачили як живуть люди в інших країнах, в інших соціальних та природних умовах. Чи вплинуло це на ваш світогляд?}

         _{– Безперечно. Кожна мандрівка змінює людину. Я це відчув ще під час своїх перших подорожей Європою. Я став космополітом, тобто розширив свій кругозір: став розуміти наскільки все, що відбувається в світі взаємопов’язано. В Європі коли ти йдеш людині назустріч з відкритою долонею та посмішкою, вони відповідають тобі тим же. У нас – не завжди, і це сумно.}

_{– Користуючись отриманим досвідом, що б Ви змінили в країні, в нашому місті?}

_{– Важко сказати, хоча, перш за все, потрібно ліквідувати корупцію – тоді наш народ зможе жити нормально. Звісно ж, податковий кодекс у нас теж не найкращий. Усі розвинені країни світу живуть саме за рахунок малого і середнього бізнесу, на ньому тримається економіка. У нас – цей прошарок суспільства знаходиться на межі вимирання і це неправильно. Виправивши це, життя зміниться на краще як в країні загалом, так і в Кіровограді зокрема.}

_{– Дякуємо за розмову, Максиме. Що б Ви побажали нашим читачам наостанок?}

         _{– Вірити в свої сили, це завжди необхідно. Мріяти. Мріяти і посміхатися.}