Уже декілька років у Литві діє досить цікаве місце відпочинку – так званий «Парк радянського періоду», де під відкритим небом зібрано пам’ятники минулої епохи, знесені за період незалежності країни. Не секрет, що такі проекти намагалися реалізувати й в Україні (мало того, навіть у нас, у Кіровограді, була спроба зробити подібний парк на проспекті Енергетиків, екс-Комуністичному). Але нашому місту таке культурне ноу-хау просто не треба. Достатньо зайти в деякі з відділень «Ощадбанку», аби отримати дозу радянщини періоду застою.
Нещодавно автор цих рядків, перебуваючи в Києві, мав необхідність відвідати найближче відділення «Ощадбанку». Практично за 30 хвилин від центру столиці в одному з офісних комплексів я знайшов цю установу. Сама будівля – європейського рівня. Гарно спланована, не є коробкою зі скла та бетону, на території – просто море зелені, фонтани…А в середині – «ложка дьогтю»: відділення сумнозвісного банку з вичовганою підлогою, брудними дверима, задушливою атмосферою і чергою з семи (!) чоловік до єдиного (!) вікна, що працювало на той момент в установі. Не було навіть банкомату.
Ділячись враженнями від такого «back to USSR»-туру, чув від співбесідників практично одну і ту ж фразу: «А чого ти хочеш, банк же державний?». Дійсно, аргумент. Але чому в нашій свідомості утвердилася думка, що термін «державний» практично рівнозначний поняттям убогості, дешевизни і запліснявілості? Мабуть, сама держава ставить між ними знак «дорівнює». Ми звикли до державних телеканалів і газет, які мало хто дивиться чи читає; до державних соціальних програм, які не виконуються; до законів, які пачками приймаються для того, аби потім було що порушувати. І «Ощадбанк» у цьому сенсі – своєрідний індикатор звиклості суспільства до такого стану справ.
У багатьох відділеннях «Ощадки» досі бережно ставляться до духу «нерушимого союзу республік свободних». Певно для пенсіонерів, які, не секрет, є основними клієнтами банку, зберігають цей останній прихисток ностальгії. У одній з його філій в Кіровограді в черзі з одинадцяти чоловік я єдиний був молодшим за 50. Усі ці люди спокійно, не зважаючи на неймовірну спеку, чекали біля віконця виплати пенсій та внесків за ощадкнижками, якими займався всього один касир. Інший працівник приймав комунальні платежі, у решти, певно, була обідня перерва. Нікого це не дивувало. Мені ж було дико: брудне і тісне приміщення, вимкнений кондиціонер, хамувате ставлення до людей нагадувало вже призабутий «Общепіт» 80-х.
Така ситуація з чи не головним банком країни виглядає дивною ще й тому, що «Укрексімбанк», також державний, собі не дозволяє так нехтувати клієнтами. Та й «тезка», чи, якщо дозволите, «рідний брат» нашого «Ощадного» – «Сбєрбанк Росії», працює на міжнародному рівні, має філії практично в усіх великих містах України і справляє враження цивілізованої фінансової установи європейського зразка. Здогадайтеся, чи має «Ощадбанк» відділення закордоном.
Звісно, основні проблеми – від нестачі фінансування. Решта – похідні. Говорити про те, що держава як інститут повинна допомагати власним фінансовим установам немає сенсу. Це зрозуміло само собою. Те що, коштів на це ніде взяти, також уже стало аксіомою. Але розглянемо конкретний приклад.
Відділення «Ощадбанку», що на вулиці Велика Перспективна в обласному центрі знаходиться в напівпідвальному приміщенні. Спуститися туди на інвалідному візку без сторонньої допомоги неможливо. Приміщення невелике і тісне: якщо там більше семи чоловік відвідувачів, уже доводиться просто-таки проштовхуватися. Як не намагаються працівники філії створити сприятливі умови для клієнта, з тіснявою вони боротися ніяк не зможуть (ну не стіни ж їм довбати!). До речі, цей відділ охоплює чи не найбільшу кількість клієнтів в місті.
За інформацією, отриманою нами від джерела в керівництві банку області, цей підвал «Ощадбанк» орендує. Це приміщення належить місту, тобто ним розпоряджається наше з вами місцеве самоврядування. Здавалося б, влада, цілком логічно, могла б виділити для державного АТ і щось краще. Але це тільки в ідеалі так: одна державна структура підтримує іншу. На практиці виходить інакше: нещодавно плату за оренду для цього відділення було підвищено в чотири рази. Цілком зрозуміло, що за таких умов і при такому обмеженому бюджеті, філія просто не може кудись переїхати. Банально немає грошей. Навпроти ж – приватний «Приватбанк», де є де розгулятися клієнтові: на квадратних метрах тут не економлять.
Залишається сподіватися, що зараз, в період передвиборчої кампанії, правлячі кола потурбуються про значний відсоток свого електорату – пенсіонерів. Пенсії і виплати за розпіареними соціальними ініціативами гаранта ніби й піднімають, а от отримувати їх в таких умовах – не надто приємна річ.