Нещасні вони, порнописателі... з численними дупами, пенісами, кліторами... Запах ригачки, наркоти і менделеєвськогр пійла.
В книгарні «Є» на Лисенка
купив «Ворошиловград» Сергія Жадана. Є що почитати – потяг Київ-Ужгород сімнадцять годин у дорозі. Книга
невелика, та не дочитав і на зворотньому шляху – не зміг «проковтнути», як
сказав Луценко, проковтнувши за 2 дні в Лукянівському СІЗО «Записки українського самашедшего».
Тільки в голові накопичиться ненормативна лексика – відкладаю, і так кожного
разу, бо її там - аж зашкалює. Дивуюсь я таким письменникам: Чи дитинство
тяжке, чи друзі круті, чи може теща
дошкуляє?... Як же Максим Горький, з дитинства пізнавши працю в наймах, юним
побурлакувавши на Волзі, зміг описати соціальне дно без звичних «руських» слів?..
В моїй
пам’яті рядки із книг радянських
класиків : Олександра Фадєєва – «він співав сороміцьких пісень і портив
сільських дівчат» ; Михайла Шолохова – «коло церкви хлопці лапали дівчат і ті
тихенько верещали». Декілька слів , а
настільки понятлива характеристика героя
і яке ліричне , щемливе і бажане
описання пасхальної ночі . Скільки сороміцьких слів знадобиться
Сергію , щоб описати подібне ? А є ж у
кого вчитися і сьогодні ...
Наведу один абзац із книги сучасної
української письменниці : «Золоте , кажете , весілля . Молода ти ще
знати…Золотий був…катюга, от що! Валяється десь, а додому йде. Згребе мене.
Каже: м’яка ти, солодка . А вже як зробить діло своє чоловіче-як золотом
посипле ! Отакий був, отаке весілля щоночі»…І ніяких бридких слів. Та не вчаться, чогось,
«порнопісателі», так і тягне їх на щось дурне. А ми дивуємося, чого
«сквернословіє» ріже вуха на базарі, в сквері, на зупинках транспорту, особливо
серед молоді, і на шкільному подвір’ї . Бо це круто? Вірогідніше –
невихованість чи нездатність висловлюватися без дурних слів.
Та є письменники моральні, толерантні…
Прочитав цікаву і повчальну книжку земляка Василя Чепурного з ліричною назвою
«Акурайку». Сторінки щоденника про відлуння
померанчевих подій на
Чернігівщині (лаконічні, відверті, щирі) нагадали мені «Окаянні дні» Івана
Буніна. Приємно, що несприйняття Чепурним бридких висловів співпадають з моїми. Цитую: «Порнопісателі пишуть від вичахання,
від трагедії, відсутності любові. І господньої ( самі ж її витравили в собі ) і
людської. Нещасні вони. Винничуки та
ірени карпи з численними дупами, андруховичі та жадани з
пенісами і кліторами. І запах.
Запах ригачки, наркоти та менделеєвського пійла. Література блювоти».
Мій однокурсник, корінний киянин,
прочитавши «Акурайку», сказав про автора при телефонній розмові: « Він теж наша
людина ! »
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.