ПРО НАЙСМАЧНІШЕ. Спогади дитячих років

«З’їси живого хруща – дам крючок, - запропонував вигадливий Іван... Монах дивився на хруща в своїй руці: «А можна я крильця відірву?» Іван заперечливо похитав головою. «Нехай відірве» - втрутився я

Манна каша. Вперше я їв її в дитячому садку (тоді – ясла) у 1940 р. Тепер манну кашу не вживаю, може й тому у смаковій пам’яті вона залишилась, як щось надзвичайне.

 Масло. В червні 1941 року біля двадцяти сімей, що наражалися на небезпеку від нічного бомбування залізничного мосту через Десну, тимчасово розташувалися у яру біля польової дороги. Дитяча цікавість переважала материну заборону покидати яр. Червона Армія відступала. Я підійшов до трьох підвід, що зупинились на узбіччі і з цікавістю дивився на  вусатих дядьків (це були козаки у шапках-кубанках ). Один спитав мене, як звати, з ким і чого тут, і, вгадавши мої потаємні бажання, дав мені кусень білого хліба з товстим шаром масла, ще й потрусив сіллю. Що може бути смачнішим? Відкусивши шматок, я поніс матері. Вона поділила на п’ятьох… Не лаяла.

М’ясний куліш.  Днів через три після відступу наших заторохтіли мотоцикли, підняли пилюку автомобілі і тягачі – німці. На другий день появилась польова кухня і німець-кухар в білому халаті і ковпаку, добродушно гергочучи, розливав черпаком куліш всім бажаючим у різний посуд. Особливо запам’ятався мені смак м’яса з кістками, трохи недовареного. М’яса в глиняній макітрі було стільки, що його не покривав  куліш...

Затірка з горілої пшениці.  Радянські війська вже покинули село, а пшениця  ще кілька днів тліла в переповнених зерном прирейкових складах на залізничній станції. Згодом мешканці села оговтались (боялись нової влади) – почали крадькома запасатися на зиму пригорілою пшеницею. В пам’яті залишилось, як мати, старший брат і я налякались! Тільки почали брати пшеницю, як вгледіли німця, який справляв нужду на купі зерна, під стіною. Та він помахав рукою - «біте, біте!»  Мати жест зрозуміла і ми наповнили клунки зерном. Приходили ще… Майже рік мололи обгорілу пшеницю на саморобній круподерні - варили затірку. Мені, як найменшому, дозволялося пальцем вишкрібати зі стінок залишки. Яка смакота!

Галетне печиво. В серпні 45-го батько повернувся з війни, коли вже рядовим заборонили вивозити трофеї з Німеччини. Віз велосипед «Diamant», та відібрали (краще б не розповідав!). Привіз декілька пар нижньої білизни. Мати пошила з неї мені сорочку, штанці і торбинку до школи (книжок не було, тож тільки для зошитів, зроблених з мішків з під румунського цементу); покрасила все в бурякових вижимках, тож я в перший клас прийшов щеголем.  Батько привіз ще губну гармошку і короб з тонкої жесті з печивом. На вулиці одну печенину (мати давала по дві) віддавав одноліткам. Відкушували по ледь-ледь, мов горобці, щоб розтягти задоволення.

Соєва макуха. На початку  47-го був голод. Пам’ятаю, що всі діти ходили із пухлими  животами і жовтими смугами на обличчі (від рота до ушей) - гризли круги твердої, як камінь, соєвої макухи - було смачно. Не знаю й сьогодні, звідки і як вона попадала в наше село.

Зелена посилочка. Тільки почала падати вода в Десні, як на лузі з’явився щавель і луговий часник. Щавель вперемішку з часником ми в’язали пагінцями часнику в пучки і посилали до рота. Звідси назва – посилочки.  Їли стільки, що в животі  не все перетравлювалось. Та ми все їли..

.Юшка з маком. Влітку, тільки дозрівав на городі мак, товкли його в ступі (гільза з під снаряду) і мати ним заправляла картопляну юшку. Пізніше, вже студентом, я не раз просив матір зварити пісну юшку з маком, та вже такою смачною вона не казалась.

Живий хрущ. Я товаришував з сусіднім хлопцем - Іваном, на три роки старшим за мене. Шнур для вудки плели з волосся кінського хвоста, крючки йому давав батько (капітан річкового пароплава), поплавки робили з гусячого пера – ловили в Десні рибу. Майже щодня приходив до нас хлопчак з другої вулиці (кличка - Монах), та так завзято дивився на нашу риболовлю, як кіт через віконне скло на горобця. Плести волосінь навчився, поплавок зробив, а крючка нема… «З’їси живого хруща – дам крючок, - запропонував вигадливий Іван... Монах дивився на хруща в своїй руці: «А можна я крильця відірву?»  Іван заперечливо похитав головою... «Нехай відірве»,- втрутився я. Монах крильця відірвав і хрущ захрустів на його зубах.

Жир на губах. Іноді мати пригощала Монаха чимось їстівним. Поївши одного разу юшки, він сказав: «А наші сусіди живуть добре. Дали мені миску борщу, то жир на губах відчувається третій день».

Запечене сало з паскою. Найжаданішим святом була Паска. Готувались. Всю ніч проводили коло церкви, говіли, з світанком освячували кошики з наїдками. Разговлялись за святковим столом. Пам'ятаю, як вперше їв паску з печеним салом. Словами не  передати!.. Вже ситим споглядав, як на вулиці дядьки грали крашанками «в битку».

Продовження буде.