Футбол і політика: паралельні шляхи перетинаються

Дві найулюбленіші чоловічі завбавки: в чому ж різниця?

Надворі буяє літо і серця українських чоловіків б"ються дедалі сильніше. І зовсім не через надмірну спеку чи недостатню оголеність жіночих форм у цю, благословену Богом, пору року. І не лише через старт  вітчизняної футбольної Прем"єр-ліги чи наближення серйозних єврокубкових іспитів для наших клубів. Невдовзі вибори!!! Так, їх запах вже давно витає у повітрі! І ми точно знаємо, що 28 жовтня нам знову доведеться переобирати наших старих-добрих (і, частково, молодих-злих) улюбленців, що вкотре постануть перед нашими довірливими очима у складах нових (або не дуже) команд, чи то пак, партій. Традиція друкувати перелік клубів і гравців на довжелезних, прозваних народом "туалетними папірцями", бюлетенях, у нас хоч і нова, але вже прижилася і полюбилася. У футболі поки не так: клуби грають один проти одного і по черзі, а не усім чемпіонатом одночасно: перемагає той, хто більше забиває голів,а не той, хто більше пообіцяє забити колись, або ж уболівальників у якого більше.

 "Між футболом і політикою така величезна різниця?!", -читаю здивовані жіночі думки... "Ні, ще більша,- заспокою я,- читайте далі!" Між новою помадою і туфлями на шпильках, теж, як на мене, різниця не менша, але це не заважає жіночим серцям однаково стискатися при думці і про одне, й про інше. Так і футбол з політикою, мабуть, доповнюють для нас одне одного. Вони ж такі схожі, такі різні і такі потрібні нам! Зрештою, про що б ми спілкувалися з друзями?! А так завше свіжа тема є: наші футболісти програли- тренер каже, що то все суддя засудив;наша партія знов пролетіла- лідер каже, що то все через кляте й продажне ЦВК... Аналогії очевидні! До того ж, і футболісти, і депутати мають однаково загострене відчуття справедливості, через що часто лізуть в бійки, щоб її відстояти. Тільки спортсменів за це вилучають,штрафують і дискваліфікують на якийсь час, а політиків не арештовують, нічого не позбавляють і не ув"язнюють зовсім, лише у вечірні новини й ток-шоу за це запрошують.

З трансферами, взагалі окрема історія. Вони ніде не заборонені,навіть дуже поширені. Тільки в футболі все офіційно: покупець (часто їх кілька чи багато і доводиться змагатися) пропонує гроші, продавець торгується... Зрештою, в одну чудову мить два президенти вдаряють по руках і футболіст рушає в дорогу далеку (або ж близьку). Громадскість обговорює суму трансферу (хтось переплатив, хтось продешевив, хтось взагалі тупо дав маху...) і підйомні, а гравець роздає навсібіч інтерв"ю у новенькій футболці. Причому жодному з футболістів ще не спадало на думку обґрунтувати свій перехід виключно ідеологічними міркуваннями чи раптовим спаскудженням своїх колишніх одноклубників... В політиці, на щастя, усе не так. Переходів не менше, деякі кожен новий сезон, а то й частіше, отримують новий партквиток. Але в політиці все вирішує альтруїзм- наші достойники безкорисливо знаходяться у вічному пошуку можливості якнайдужче ощасливити свій коханий електорат! Якби ж наші футболісти колись навчились так дбати про рідних уболівальників, що аж про себе забули б!!! Добре, що партії українські, в приклад усім футбольним клубам, ідеологічні і не комерціалізовані. Тому футболісти наші багаті, а політики бідні. Але кожен сам обрав свою доленьку і не нарікає. Всі щасливі і слава БОГУ!

Є у футболі одна гарна традиція- після фінального свистка арбітра футболісти-суперники обмінюються футболками на пам"ять. Вона в політиці не діє зовсім- навіть в дні найважливіших дебатів чи виборів. Чому вона не прижилась у політиків ви вже здогадуєтесь- вони заробляють вкрай мало і більше одного костюма чи сукні за свою політичну кар"єру собі дозволити не можуть. Шкода їх. А ще політики, й депутати зокрема, одних партій чи фракцій можуть ходити у зовсім різних костюмах та краватках- у кого що є...А ось усі футбольні клуби, навіть найменші, мають своїх спонсорів, які купують усій команді однакові футболки, труси, гетри, а спонсори багаті- ще й сумки, костюми і цілу купу дуже корисних і зовсім не потрібних речей з логотипами спонсора, тобто себе. Жовта преса часом натякає про те, що наші партії, а тим паче фракції, мають також своїх потужних спонсорів... Це, звичайно, є суцільною нісенітницею! Й дурневі зрозуміло, в наш капіталістичний час спонсор не знехтував би такою можливістю і закупив би своїм депутатам однакові костюми кольору партійної ідеології з вибитими на спинах (себто на піджаках, звичайно ж) номерами обранців за виборчими списками та назвою бренда спонсора на грудях (себто на сорочці, звичайно ж), як і у наших спортсменів...

Але то все дрібниці, ми однаково любимо й критикуємо і одних, і других та охоче спостерігаємо їхні баталії. Футбол і політика цікаві та різні, схожі та протилежні. А головне- вони дають нам емоції! Ми їх любитимемо всупереч усьому. Як маму і тата, не вирізняючи когось одного. Хоча вони забирають у нас купу часу і ще більшу купу нервів!!! І не люблять нас, як тато і мама, навзаєм. Але любов така ж зла, як звичка сильна.Тому ми й далі так само клацатимемо пультом з політики на футбол і з футбола на політику. І лише зрідка вибиратимемося на виборчу дільницю чи стадіон...