Шанс ще є. І це вже, мабуть, останній. Але, схоже, втрачений буде і він

10 серпня 2012, 05:11
Власник сторінки
0
412
Шанс ще є. І це вже, мабуть, останній. Але, схоже, втрачений буде і він

Роздуми...

Шанс ще є. І це вже, мабуть, останній. Але, схоже, втрачений буде і він

 

Країна (і не тільки) на краю прірви. Це розуміють мало не всі. Але, дивна річ, ніхто нічого не робить для того, щоб її уникнути.

Ну, що комуністи, як „ортодоксальні“, тобто зберігші принаймні свою назву, а також „творчі“, відкинувші навіть її („партія“ регіонів) — „партії“, а в дійсності злочинної зграї без ідеалів — нічого не хочуть і не можуть зробити, нічого дивного нема — „нахапати та нажирувати наостанок“ — більше ні на що вони не здатні.

Але ж опозиція! І ця теж нічого не робить і, схоже, теж не може і не хоче нічого зробити. Замість пошуків дійсного виходу, який вочевидь лежить у соціально-економічній сфері, звично тасують все ту ж колоду, „для годиться“ розбавляючи її кимось начебто свіжим, як, наприклад, Микола Княжицький. Але ж і він та подібні йому теж нічого більш-менш зрозумілого сказати не можуть, та й у своїх начебто пошуках очевидно безпорадні — вони просто не знають, що і де шукати. Їм теж не вдасться, як і попередникам, розбудувати, як вони кажуть, країну — немає у них уяви, якою її треба будувати. І замість дійсних пошуків виходу та відповідних дій — безкінечне товчення води у ступі про те, яка погана влада партії регіонів, та театральні заходи на кшталт підписання „присяги“, яка, зрозуміло, не варта навіть того паперу, на якому написана — подібні „документи“ вже підписували, і не раз, але, як тільки реальні інтереси починали суперечити зафіксованим в них зобовʼязанням, про них начисто забували. І цю „присягу“, поза всяким сумнівом, чекає така ж незавидна участь. Якщо немає дійсної ідеї, ніякі хитрощі та волюнтаристичні зобовʼязання не допоможуть. Дійсно консолідує не зобовʼязання, не воля лідера, а суспільно-прогресивна ідея. Я якщо її нема — не допоможе ніщо — перебігань і зрад уникнути не вдасться. Що і продемонструвала, наприклад, ще донедавна „вірна соратниця“ Ю.Тимошенко Н.Королевська.

Єдина політична сила, яка послідовна у своїй опозиційності, — це „Свобода“. Але занадто вже велика вага націоналістичності у її ідеології ставить під великий сумнів її начебто соціалістичну направленість — ще не забута так звана націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, яка теж начебто спочатку мала соціалістичну направленість, викинуту врешті геть як непотріб разом з її носіями, яких елементарно фізично знищили. До того ж „соціалізм“ цієї партії туманно-розмитий і неконкретний, і щось таки заважає у нього повірити.

Яка ж суспільно-прогресивна ідея повинна лежати в основі програми, якій суджено вивести країну з того прориву, у якому вона знаходиться? У чому полягає велика народна правда на противагу малим правдам товплячихся навколо владної кормушки — одні мріючи по повернення до неї, інші — про подальше перебування при ній?

На сьогодні це єдине — ідея колективно-товарного соціалізму. Ортодоксальний марксів комунізм виявився хибним, його наступник — ленінсько-сталінський феодально-поліцейський соціалізм — теж. Капіталізм свою прогресивність уже вичерпав і прискорено веде до глобальної соціально-економічної катастрофи. Європейський „соціалізм“ як такий собі „додаток“ до капіталізму виявився безпорадним, що наочно продемонструвала Греція. Єдина суспільно-економічна „модель“, яка позбавлена вад всіх варіантів капіталістичної „моделі“ від класичної до злодійської (Україна) та навіть поліцейсько-злодійської (Росія) — це „модель“ колективного товарного виробництва — виробництва такого ж ринково-товарного типу, як і виробництво капіталістичне, але без капіталу та його „раба“ — капіталіста, — якого у всіх без винятку економічних відношеннях з успіхом може замінити сам виробничий колектив, і яке принципово економічно ефективніше, ніж виробництво капіталістичне. Але саме цього не тільки нездатні, але й вперто не хочуть не те що віднайти, а навіть зрозуміти.

Всього-на-всього єдиний, але ключовий пункт: колективне товарне виробництво. Це і є суть соціальної мрії сучасності — соціалізму — суспільного ладу соціальної справедливості, а також єдиний засіб порятунку.

Ця критика нинішньої опозиції жодним чином не суперечить необхідності на виборах голосувати саме за неї, але треба ясно розуміти, що і вона не є дійсним виходом із тої критичної ситуації, у яку завели народ і країну її „поводирі“ вочевидь сусанінського типу.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
ТЕГИ: вибори
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.