«Мы все учились понемногу…» або освіта на дивані. Частина 2

Престиж та блиск Ліги плюща в твоєму резюме.

Чи не живе часом десь в Найробі наступний Стів Джобс? От що сподівається дізнатися професор Стенфордського університету Дафні Коллер. В січні цього року зі своїм колегою Ендрю Енджи та $15 млн. венчурного капіталу вона на крок наблизилась до своєї мети, організувавши чергову освітню онлайн платформу Coursera. Ініціативу Стенфорду підтримали ще два представники елітної Ліги плюща: Прінстон та університет Пенсильванії, а також університет Мічігану. На сьгоднішній день до них приєдналися вже десятки вищих навчальних закладів з усього світу, тим самим створивши конкуренцію іншим подібним проектам. Їх головна перевага полягає в тому, що окрім комп'ютерних наук, математики та статистики, на ресурсі вже запропоновано курси з гуманітарних, суспільних та медичних наук, біології, економіки, фінансів та бізнесу, суспільствознавства та інформаційних мереж. В серпні цього року кількість навчальних програм зросла з заявлених 40 до 116 курсів з різних галузей науки. Більше 640000 студентів зі 190 країн вже зареєструвалися на ресурсі.

Коллер впевнена, що Інтернет-освіта дозволити досягти більш індивідуалізованого підходу до навчання. Вона зазначає, що в звичайній аудиторії більшість слухачів втрачає шанс перевірити своє розуміння матеріалу: «Коли професор ставить запитання, 80% студентів, як правило, ще поспіхом занотовують його останні слова, 15% сидить на Фейсбуці, і лише мудрагелі на перших рядах випалюють відповідь, перш ніж хто-небудь ще встигне обміркувати питання». Знайома ситуація, чи не правда? Coursera покликана вирішити це прикре непорозуміння.

Студенти, які проходять курси Coursera, можуть об’єднуватися в дослідницькі групи за місцезнаходженням, спільними інтересами або мовою спілкування. Матеріал курсу розбито на невеликі тематичні частини. Щоб переконатися в його засвоєнні, відео часом зупиняється, слухачам пропонуються питання, які спонукають їх пригадати інформацію з попередніх лекцій. Оцінювання проводиться автоматично, в деяких випадках самостійно або за допомогою колег-учасників. Після успішного завершення курсу студенту видається сертифікат. Лише за $100 отримати знання, які в реальному Стенфорді коштують $40000 на рік, - спокуслива пропозиція. В будь-якому разі краще один раз побачити, ніж сто разів почути: www.coursera.org.

Існує ще безліч подібних курсів, і, здається, в майбутньому ми неодноразово почуємо про появу нових: стартами та навчання в Інтернеті – головні західні тенденції сьогодення. Звичайно, на тлі загального захоплення ідеєю онлайн освіти, знаходиться і маса скептично налаштованих консерваторів. Останні згадують і відсутність офіційного диплому, і загрозу відволікання студентів від матеріалу на чат з однолітками, а також в один голос пророкують самотність студентів та професорів через нестачу реального контакту, анонімність аудиторії. Та не схоже, що автори навчальних платформ мають на меті створити заміну традиційному навчанню. Своїми розробками вони лише прагнуть розширити межі для отримання інформації, самовдосконалення та розвитку особистості. Яку позицію відстоювати, вирішувати вам. А мені на думку поки що спадають слова російського публіциста та літературного критика Д.І.Пісарєва: «Кто дорожит жизнью мысли, тот знает очень хорошо, что настоящее образование есть только самообразование и что оно начинается с той минуты, когда человек, распростившись со всеми школами, делается полным хозяином своего времени и своих знаний».