Серед чорних технологій у нинішній передвиборній кампанії трапляються, на щастя, і білі плями.
Вибори до Верховної Ради цієї
осені, безумовно, багатьом запам’ятаються як зразок абсурдності самого
інституту виборів. Застосування «брудних» технологій зашкалює вже сьогодні. Двійники
(здебільшого кандидатів від опозиції) із «запозиченими» у відомих політиків
прізвищами – здавалось би, найпримітивніший подарунок від чинної влади. Але
через масовість явища це безглуздя може набути фатальних наслідків. І на такі
факти сьогодні вказують цілком справедливо. Щоправда, джерел, які беруться їх оприлюднювати,
на українському медіа-просторі – одиниці. На жаль.
З огляду на таке похмуре явище
важливо, щоб одночасно із викриттями махінаторів, кажучи образно, із водою не
виплеснути дитину. В Україні є багато людей із прізвищами вже відомих
розкручених політиків, які немовби готові примазатися до списку кандидатів у
депутати за будь-який гонорар. Мовляв, знайшли вже й зіц-порошенків, і зайців,
і бондарів, і ємців… Отут я скажу: «Зачекайте». Бо точно знаю принаймні одного
Ємця – Леоніда, який на нинішніх парламентських виборах балотуватиметься за округом №221 міста Києва.
Котрий - не технічний двійник покійного Олександра Ємця, а його старший син.
Ємець-молодший прийшов у політику
22-річним хлопцем після загибелі батька.
У 2001 році, нагадаю, народний депутат, член правління партії «Реформи і
порядок» Олександр Ємець загинув у автокатастрофі. Леонід став членом його партії.
А 2006-го він став депутатом Печерської районної у місті Києві ради, очолив
фракцію «Нашої України».
Шість літ по тому, у
сакраментальні 33 (сьогодні, 30 вересня, у нього - день народження), він
балотується до парламенту. Зважаючи на Ісусів вік та депутатський досвід, його
вже й незручно називати молодим кандидатом. Батько у 31 рік вже був нардепом
Верховної Ради першого скликання. А згодом - і другого, і третього... Олександр
Ємець був і міністром України у справах національностей і міграцій,
віце-прем’єр-міністром України з політико-правових питань. Він дійсно багато
встиг за своє коротке життя, прийшовши у політику 31-річним.
До речі, у Грузії, яка сьогодні дивує
світ своїми реформами, середній вік членів уряду – 32 роки. Чом не ноу-хау? Он уже
й затяті критики грузинських перетворень прикусили язики.
Тож у даному разі напрошується
висновок: нехай би таких ємців в Українському парламенті було б побільше.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.