Хто може обирати?

Я вже писав на цю тему, прошу вибачення за повтор, але тема для мене дуже важлива.

Сутність виборів складається у тому, що громадяни вирішують, як і на що витрачати бюджетні кошти. І тут відбувається дивна та на мій погляд неприродна річ: гроші в бюджет сплачують одні, а вирішують, як ними розпорядитись вирішують усі: і ти, хто їх сплачував, і ти, хто лише живе за рахунок цих грошей. При чому, ці гроші було відібрано у насильницький на принизливий спосіб.

Уявіть собі ситуацію. Є група з одного міцного та достатньо агресивного хлопця (далі - бугай), одного слабкого та лінивого/немічного/старого хлопця (далі - утриманець), та одного звичайного хлопця, що єдиний з трьох має гроші, тому, що заробляє їх (далі - підприємець). Одного дня бугай каже підприємцю: ти винен віддати мені 30% від всього, що заробив, тому, що інакше я тебе вб’ю. І додає: взагалі то це демократично, тому, що більша частина нашого суспільства це підтримує. Потім він каже утриманцю: я відберу гроші в підприємця, але дещо я віддам тобі, щоб ти й надалі міг нічого не робити, та мати мінімальний дохід. Та додає: підприємець ніколи сам тобі нічого не дасть, якщо я в нього не відберу. Звісно слабкий підтримує бугая. І от ми й маємо демократично обрану владу. Що робить у цій ситуації підприємець? Маючи почуття власної гідності він просто відсторонюється, бо не хоче участю у виборах легітимізувати грабунок самого себе. Тобто у ситуації, коли навіть підприємців більше, у бугая є великий шанс бути підтриманим більшістю. От і уся демократія.

Це – модель будь якого демократичного суспільства. Різниця в співвідношенні кількості підприємців, слабких та бугаїв. В Україні бугай (держава) стимулює появу нових утриманців (у вигляді власне утриманців, та держ. службовців, що насправді непотрібні та лише споживають).

З цієї причини будь яка програма будь якого політика під час виборів спрямовується на прошарок утриманців. Бо в нас їх тупо більше і хочуть вони дуже простих речей: більше грошей. Достатньо навіть просто пообіцяти платити більше. Їм до дупи ставка рефінансування, міжнародні відносини, мова, вартість та ефективність роботи держави, у якому стані підприємці… Усе що їх турбує – отримати свою пенсію, допомогу та пільгу. Звідки і як вони візьмуться їм байдуже і це логічно.

До чого зводиться робота із підприємцями? Максимум їм обіцяють грабувати їх в менш принизливий спосіб. Загальна маса політиків не доходить навіть до цього.

Взагалі, не здається вам, що вирішувати, як потрібно розпоряджатись коштами, мають право визначати лише ті, хто їх сплачує? Право обирати мають мати лише ті, хто сплачує податки! І це досить реально зробити, маючи нормальну систему доходів державного бюджету. Більше того, до реформування податкової системи, та до часу її повної формалізації, цей підхід не запрацює. Насправді я вважаю, що податкова система навмисно зроблена заплутаною та принизливою, щоб унеможливити реалізацію підходу, що я запропонував. Бо якщо держава зацікавлена лише у обсягах та надійності надходжень, то вона повинна підвищувати ставки податків, та максимально спрощувати їх нарахування та сплату. Але такого нема й близько. Мабуть тому, що в податкової системи є й інші завдання.

І чи не здається вам, що якщо у середньому більш освічені та розумні люди будуть формувати склад держави, то така держава буде набагато компетентнішою ніж зараз? Адже утриманці – це за визначенням найдурніша частина населення! Обрати розумну людину вони можуть лише через непорозуміння, бо глупі люди не розуміють і ненавидять тих, хто розумніший за них.

Головна проблема в тому, що більшість платників розуміє це становище, але лише на підсвідомому рівні. Через щоденну працю в них просто не вистачає часу замислитись на цим та сформулювати цю досить просту думку. Мені здається, що той, хто роз’яснить це, та зможе переконати, що він на стороні підприємців (взагалі то усіх, хто сплачує податки: як підприємців так і найманих працівників у приватному секторі), той, хто зможе переконати, що його програма націлена на те, щоб змінити хазяїна ситуації, той зможе забезпечити собі голоси цих людей.

Звісно, це відверне більшу частину утриманців. Це буде свідома втрата. Насправді, утриманці ні чого не втратять. Їх фінансове становище навіть покращиться за рахунок більш ефективної та розумної держави. Але це буде занадто складно для їх розуміння, бо утриманство та незайнятість притупляє розум. Це медичний факт, з яким доведеться рахуватись.

Зараз вже запізно про це говорити, але, можливо у майбутньому, ця ідея зробить свою справу…