Князь Василь-Констянтин Острозький як оборонець укроїнського православ’я

Чим заслужив собі таку широку славу ще за життя Констянтин Острозький?

Василь-Констянтин Острозький (1526 - 1609) – дійсно помітна й видатна постать в історії України. Цей український князь, магнат, воєвода був широко відомий та шанований ще за свого життя. Найбільшим його досягненням можна по праву вважати неймовірний вклад в розвиток культури України, оборону православ’я та національних інтересів народу.

Можливості, зв’язки і вплив Острозького майже не мали меж. Той факт, що його вважали реальним претендентом на польський престол після смерті короля Стефана Баторія (1586 р.), свідчить сам за себе. За свідченнями літописців, він був найбагатшою людиною в державі, котра в найстисліші терміни могла б виставити до бою готове 15-20-тисячне військо, до його володінь належало більше 60 населених пунктів у різних куточках тогочасної України. Ці факти, як на мене, є дуже промовистими, адже це доводить, що Василь-Констянтин острозький був помітною особою, а отже творцем тодішньої історії.

Особисто мені імпонує той факт, що, маючи такі грандіозні статки, князь Острозький не збирався вести спокійне шляхетське життя. Він був людиною з активною життєвою позицією і не збирався закривати очі на проблеми українського народу. Більшу частину свого життя Василь-Констянтин провів, вкладаючи сили та кошти в розвиток культури, а найголовніше, в процвітання українського православ’я.

По-перше, не можна не згадати, що саме з ініціативи цього магната на теренах нашої Батьківщини не пізніше 1578 року було відкрито перший вищий навчальний заклад – «слов'яно-греко-латинську» школу (академію)  в Острозі. З того часу це місто стало центром православної духовності. Майже одночасно при Острозькій академії була заснована друкарня. Пізніше, в 1581 році , на кошти князя було видано Острозьку Біблію – перший повний текст Біблії староукраїнською мовою. Ці епізоди з життя воєводи є беззаперечними свідченнями того, що українське православне християнство зрушило з «мертвої  точки» і почало набирати обертів.

Але роль Василя-Констянтина в українському православ’ї не завершується на відкритті освітніх осередків ( ще були школи в турові та Володимиру-Волинському) та виданні книг.

Князь острозький намагався вивести Україну на європейський рівень розвитку. Для цього необхідно було, так би мовити, відгородитися від впливу Москви. А це, в свою чергу, було можливим через зв’язки української церкви з Московським патріархатом. Отже, вихід був один: шукати допомогу на заході.

У зв’язку з цим, Василь-Констянтин став ініціатором укладання Берестейської унії. Він попередньо розробив спеціальні «артикули», на основі яких українська церква могла б піти на об’єднання з Римом (збереження обряду, заборона католикам забирати православні церкви, заборона переходити на латинський обряд, зрівняння православного духовенства в правах із католицьким тощо). Але, на жаль, вони не були проголошені на Соборі в Бересті.  Князь, зрозуміло, обурився і виступив проти підписання унії на інших умовах.

Деякі історики дають характеристику Острозькому як негативному персонажу, оскільки підписання ініційованої ним унії призвело до розколу українського народу на православних і греко-католиків, ворожнечі між ними, насильства і розбрату.

Хай там як, та для мене князь Василь-Констянтин Острозький завжди залишатиметься символом патріотизму, ідейності, наполегливості у досягненні своєї мети, а головне – символом непримиренного відстоювання власної позиції та поглядів. Адже саме завдяки цьому культурному та політичному діячу Україна ввійшла у нову фазу розвитку, вийшла на вищий етап суспільної організації. Цей культурний стрибок, що був здійснений в кінці 16 століття, допоміг підготуватися українцям до визвольної боротьби, він став стимулом остаточно сформувати національні принципи та інтереси, дав можливість виховати нове освічене покоління, котре змогло згуртувати навколо себе весь народ.