Або, чого не знає ні Wikipedia, ні WikiLeaks.
Сама форма відповіді на це питання буде представлена в дещо незвичний спосіб. Річ у тім, що автору цих рядків у відповідний момент стало зрозуміло, що у звичайний(академічний) спосіб відповідати на це питання марна справа. Парадокс полягає в тому, що всі так звані пам’ятки історії збережені і інтерпретовані (пояснені) тими, хто і є основним руйнівником української сутності, а це християнська церква і вибудувана нею державна структура. Але це зовсім не заклик до полеміки з питань історичного минулого, а лише визначення точки зору, з якої буде розглядатись той чи інший факт в сучасному житті. Наприклад, важко пояснювати у якийсь інший спосіб патологічну ненависть з боку офіційної Москви до всього українського ніж той, що Росія сформована і діє виключно на засадах релігійного(християнського) уявлення про систему соціального облаштування. І саме ця патологічна ненависть до всього українського з боку Росії дає підстави вважати, що існував(існує) якийсь інший, український устрій. Навіть в сучасних реаліях російські чиновники майже на рефлекторному рівні докладають надзвичайних зусиль по збереженню напрацьованих стереотипів про Україну. Зокрема дуже багато уваги приділяється пам’яті про Запорізьку Січ. Для декого вкрай важливо, щоб Запорізька Січ лишалась в пам’яті як суто військове формування, яке нічого спільного не має з загальним соціальним устроєм в Україні.(Бортко…)
З самого початку появи християнства на території України апологети (захисники) християнства потрапили в пастку, яку можна назвати конюктурою часу, тобто в систему постійного виправдовування своєї присутності і діяльності. Коли задеклароване не встигає пояснюватись до відповідності з реальним життям. До речі, в тенета цієї конюктурщини потрапили і ідеологи після 1917 року. Схоже, це «просвітлення» прийшло після масових руйнацій християнських храмів, яке в підсумку так і не дало бажаного результату. З відповідною долею застережень можна стверджувати, що більшість нав’язаних християнських стереотипів була взята на озброєння і вже комуністичним режимом. «Релігія – це як цвях, чим сильніше по ньому б’єш, тим глибше він залазить в деревину»(Луначарський(?))
(Саме за таких обставин народилось зокрема і в Україні таке поняття як політичний авантюризм, який ми маємо щастя спостерігати на протязі ось вже двадцяти років.)
Від мети про соціальну рівність і справедливість до методів впровадження в життя цих мрій, комуністи повністю скопіювали християн. В результаті отримали абракадабру у вигляді модернізації християнської моделі, яка зумовлена ростом продуктивних сил(,,,) Тут варто пригадати твір соціалістичного реалізму «Как закалялась сталь». Ну, чим не осучаснений Ісус?
Річ у тім, що конюктурщина або політичний авантюризм в ідеологічних питаннях грає злі жарти з усіма, хто легковажить з істинним їх розумінням.
В нашому випадку в першу чергу християнство внесло зміни в систему понять «свій-чужий».
--------
Український тип мислення – це єхидство, в’їдливість(критичне ставлення) в першу чергу до своїх дій в навколишньому середовищі, що є похідною бачення різниці між реалістичним і ілюзорним плином часу. В першому випадку відображає, а в другому випадку продукує на основі співставлення реальності з відбитками у пам’яті минулої реальності(функція,дія)
------
До християнства поняття «свій-чужий» мало певну територіальну ознаку. За межами цієї території агресія, озброєна хитрістю,спритністю навіть віроломством була спрямована виключно на зовнішнього ворога. В середині цієї території подібне могло існувати лише в межах тренувань.(,,,)
До всього, це уточнення нам допоможе в подальшому не змішувати підприємницьку діяльність з ошуканством (індетермінізм, злуда, омана), яке було привнесене саме християнством і вже доведене до досконалості під комуністичними стягами.
Прикладом ошуканства можуть бути ті ж вибори, маніпуляції в судах, маніпуляції з прийняттям законів, фальсифікації товарів широкого вжитку в тому числі і продуктів харчування…
Зараз я наведу два приклади із реального життя, між якими різниця у часі 35-40 років.
Головною дійовою особою у першому прикладі буде партійний функціонер, який на початку 90-х років минулого століття вже був підприємцем. А в кінці 70-х того ж таки століття в одному із райкомів КПУ м. Києва він розпочав свою трудову діяльність інструктором. Через певний час нашим героєм опанував розпач. Він не розумів, як з таким «окладом» , двома дітьми на руках мати респектабельний вигляд і ходити на дні народження «начальства» не з порожніми руками(?). «Руководящая и направляющая сила» була готова до такого розвитку подій і своєчасно вказала на недоліки в роботі молодого співробітника, а саме: змусила повторно прочитати документ, який мав знаходився у нього біля серця і називався він «Удостоверение».
І ви знаєте, подіяло! Наш інструктор звернувся до свого брата з проханням позичити йому грошей. За ті гроші придбав автомобіль «Жигулі»(б/у). І вже без проблем забронював собі місце на центральному автовокзалі того ж таки Києва. Де з кінця робочої п’ятниці і поточні вихідні займався добросовісно(!) перевезенням пасажирів за окрему платню…
З другим прикладом все набагато простіше тому, що це наш сучасник. Достатньо вказати на деякі характерні ознаки і ви його побачите самі, бо він десь поряд з вами живе ось у цьому 2012 році. Це молода людина, яка працює в органах внутрішніх справ (Києва, Одеси,Харкова…).Має чин максимум прапорщика. Після чергування повертається в рідне село. Після відпочинку сідає за кермо трактора і працює: сіє, оре, садить, копає, молотить…
Начебто напрошується питання: що поєднує ці два приклади?
Але давайте обмежимось деякими очевидними узагальненнями, щоб не відволікатись від більш суттєвого питання.
1) Ці дії відбувались в різних так би мовити політичних системах.
2) Хто б міг подумати, що в цій цитаделі боротьби з приватним підприємництвом відбір кадрів відбувався саме за цією ознакою(!). Звичайно, такі речі ніхто не афішував – все в кращих традиціях масонства.
3) В обох випадках (це дуже важливо!) виконання службових обов’язків ніяким чином не заважає підприємницькій діяльності.
І ось це важливе питання: чому кожна фізично здорова людина зі статусом громадянина України не може виконувати обов’язки з дотримання правопорядку, або мати статус міліціонера?
Саме системний пошук відповіді на це питання і приведе нас до розуміння природного українського лібералізму (скорочено ПУЛ). А по суті до розуміння української ментальності і української національної ідеї.
Таке повернення природного українського лібералізму можна порівняти з двійковою системою числення в математиці, без якої зараз важко собі у’явити роботу комп’ютерів…Та про все це трохи згодом.
Але якщо бажаєте прискорити цей процес, то допомагайте. Адже не тільки мені це потрібно…
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.