Розмови трьох рівнів у громадському транспорті

Ера бабусь у трамваях та тролейбусах минула. Тепер там є й молоді люди, школярі, чоловіки у розквіті сил. Про що можна почути тепер, їдучи на роботу або ж повертаючись додому?

Щодня ми змушені користатися з послуг громадського транспорту: їдучи на роботу, навчання, у справах та повертаючись  до рідної домівки. Завдячуючи супер-вигідній для місцевої влади транспортній реформі, відтепер жителі більшості вінницьких мікрорайонів змушені користуватися кількома видами транспортних засобів, аби дістатися до запланованого місця. Аналогічна ситуація склалася і в мене. З того часу, як відмінили маршрути № 31 та 62, доводиться від Соборної їхати тролейбусом чи трамваєм. Оскільки не всі страждають проблемою поганого слуху (не закривають власні вушні раковинами корками від навушників) або швидко зіпсованого зору (читають в транспорті під час руху) їм залишається лише два виходи «коротать время»: або спати, або слухати розмови, зазвичай вкрай не цікаві.

З журналістською цікавістю я почала збирати інформацію, навіть гадки не маючи, що всього за три дні почую такі різні за змістом і формою розмови: диспути, монологи, сварки, навіть бійку.

Якщо ви думаєте, що в громадському транспорті говорять лише бабці і лише про Тимошенко та Януковича, – ви помиляєтесь. Ці типи уже давно відійшли на задній план.

Наразі частіше можна почути про «кролика Сєню», «Ляшка з вилами» та «регіонали, аби ви повиздихали» (допекли вони певно бабці). Якщо аналізувати прогнози «політологів» громадського транспорту,  «шоколадний» король найближчим часом стане «синьо-білим», продасть Вінницю «з патрохами», а Гройсмана «назначить своїм приємніком» (ред..), виборча кампанія буде сфальсифікована, а як потрібно голосувати – ніхто геть не здогадується.

Друге місце в рейтингу посіли розмови про ціни. Справжній «бум» викликали в пенсіонерів та громадян передпенсійного віку відкриття магазинів мережі продуктових супермаркетів «АТБ», де, як вони ж вважають, найдешевше. А одна з представниць наймудрішого покоління, незважаючи на свій поважний вік, продовжує купувати білети в тролейбусі, тому що за це можна отримати 5% знижки в «Фуршеті».

Але трапляються й інтелектуали!

Психологи поділяють людей, як спікерів, так і адресантів, на три типи:

1.Ті, що обговорюють ідеї (таких найменше, вони справжні інтелектуали)

2.Ті, що обговорюють події (таких середній показник, це повинні бути суспільні події)

3.Ті, що обговорюють інших людей (на жаль, представників цієї категорії соціуму найбільше)

Люди, за якими спостерігала я та яких уважно-уважно слухала, в більшості випадків обговорювали інших людей. На жаль, відсоток таких «псевдо-інтелектуалів» рівний близько 90% від загальної кількості так званих респондентів.

Реально вразила мене розмова двох, на перший погляд молодих, людей. З вигляду вони навіть 16 років від роду не мають, але виявилось не так. Хлопець, Владислав, навчається в старшій ланці однієї з вінницьких шкіл. Він захоплюється програмами по ТБ, але не тими, що стосуються інтимного світу людини (на кшталт «Дом - 2»), а тими, що мають географічно -, історично - або ж науково спрямований характер. Хлопець розповідав своїй співробітниці про події міста за багато років до сьогодення, про башти світу та їх висоту. В його словах можна було почути не гординю, а почуття гордості за рідне місто. Час від часу він повторював, ніби намагаючись себе самого в цьому запевнити:

«Какая же красивая у нас Винница!»

Але наріжним каменем їх діалогу стала розповідь дівчини, Крістіанни, уже студентки, очевидно ІІ курсу університету. Один із її викладачів на парі, перед всією аудиторією обізвав студента москалем. За що? Та просто так, оскільки той не зміг замінити російське слово українським. Крістіанні це не сподобалось, і вона вирушила на «дебати» з викладачем. Знаєте, як вмотивував свою поведінку наставник ? «А якби закон про мови не прийняли, то я б вас не обзивав! А так – ви москалі! Ви вбиваєте Україну!»

Довгенько ще тривали їх роздуми вголос стосовно цього випадку, але ключовими все ж таки стали слова Владислава, який, до речі, як і його співрозмовниця, російськомовний:

-Разговаривать на украинском языке могут только очень талантливые люди. Я приравниваю его к французскому. Тот язык, на котором разговаривают украинцы сейчас, – это эксклюзивная пародия на то, как не нужно говорить, как нельзя выговаривать. Если ты выучишь украинский, сможешь выучить любой другой. А русский для меня родной. Он очень простой и в отношении грамматики, и орфоэпии, и вообще – простой. Главное не «шокать»  не «гакать», тогда никто даже не догадается, откуда ты вылез…

На цьому їх діалог не скінчився, але мені вже час було виходити.

Справжнісінький експонат для психіатричної клініки чекав мене наступного дня в трамваї №6. На зупинці «Зої Космодем’янської» зайшла панна «потужної» комплекції, стогнала на увесь трамвай, змусила дівчину біля мене піднятися, віддихалася і почала… слухати мене! Ми з подругою (що завітала з Хмельницького) обговорювали недавню аварію на Хмельниччині, я розповідала про однокласника, який колись отруївся газом, і тут пролунало:

-Вам що, більш нема про що поговорити? Мені не цікаво це слухати! От я щойно зустріла свою знайому, вона чай купувала, а я їй допомагала вибирати…

Далі була історія про свекруху, маму, дочку, яка працює в Києві, курорт, відпочинок, подругу, низьку зарплату, ідеї комунізму. І так до зупинки «600-річчя»! Ба, я навіть не зрозуміла, до якого ж типу віднести супутницю: вона говорила і про людей, і про події, і сама обговорювала свої ж думки. А потім я зрозуміла: Вона – абсолютний синонім до слів «умом Россию не понять», і вийшла з трамваю.

От такі неоднозначні та неординарні «типи» їздять в нашому громадському транспорті. Найпарадоксальніші коміки не розкажуть вам таких анекдотів, які ви почуєте тут, і жоден політик не зможе пообіцяти вам того, про що тут мріють. Одним словом, їдьте мовчки або пропагуйте в салоні транспортного засобу ідеї Просвітництва, можливо, це комусь знадобиться, а про вас скажуть: «Ого, який умнік!» (ред..)

Приємного проїзду за 1 грн. 25 коп. Воно того варте!