Сьогодні - «happy slapping», а завтра – в тюрму?

Діти – це дзеркало, в якому відображаються усі хвороби й вади суспільства. За силою впливу на формування моделі їх поведінки засоби масової інформації перевищують батьків, оточення і школу разом взяті

Приятелька жаліється: «У дитсадку мій п’ятирічний син разом з двома хлопчиками прив’язав свого одногрупника скакалками до стільця – гралися у «круті розбірки». Боже, звідки це у моєї дитини?»

Усі погоджуються, що сьогодні вплив батьків на виховання дітей стає все меншим, і ця роль дедалі більше належить засобам масової інформації.

Саме інформаційний простір, який оточує дітей, став основою формування стереотипів їх поведінки. Соціологічні дослідження свідчать, що майже 60% підлітків прагнуть копіювати поведінку телегероїв у стилі життя і способах вирішення проблем.

Інформаційний простір помістив наших дітей в іншу реальність. Це світ насилля. Його показують у кіно, воно весь час у друкованих виданнях, в Інтернеті.

Відомо, що наслідування побаченого, у першу чергу на екрані - головна особливість дитячої психіки.

От і маємо результат - сьогодні майже щодня в Україні констатуються вбивства, зґвалтування, каліцтва, скоєні неповнолітніми.

Але сьогодні для них бійка - не бійка, якщо не записати цього на відео або телефон.

Давайте запитаємо себе, хто і що у Києві може стати на заваді такого жахливого випадку, як стався нещодавно у Дніпропетровську? Коли троє підлітків протягом року заради забави убили 19 чоловік. Жертвам металевими прутами розбивали голови до невпізнаності. Знімали це все на мобільний телефон і викладали в Інтернет. Усі малолітні злочинці - з нормальних сімей, їхні батьки заможні, поважні люди.

Нині модний серед молоді термін - «happy slapping» - означає «побиття для розваги». Інтернет повен таких роликів.

Явище стало настільки масштабним, що київські підприємці вже роблять на цьому гроші. Сьогодні на Петрівці вільно продаються диски з реальними вражаючими сюжетами знущання підлітків один над одним, знятими на мобільний телефон.

Нещодавно здивував психотерапевт з двадцятирічним стажем, відмовившись попрацювати зі школярами.

- Я свідомо уникаю роботи з підлітками. Скажу більше – я їх боюся. Вони надзвичайно агресивні. Нерідко їх убивча агресія направлена на ближнього. Подивіться кримінальні таблоїди – вони вже практично не виходять без повідомлень про підліткові злочини феноменальної жорстокості. 

За оцінками експертів, серед дітей у віці від 8 до 17 років більше 60% залюбки погодяться брати участь у сценах насильства. Схематично це означає, що 7-ий А, і 7-ий Б у повному складі готові знущатися - над ким? Над дітьми із 7-го В. Виходить, ця проблема стосується абсолютно усіх!

А цілих 6% допускають можливість убивства людини заради винагороди. Тобто, серед схематичного потоку семикласників сьогодні навчається 6-еро готових убивць. А завтра їх буде більше. Чому?

Тому що нинішні технології маніпулювання суспільною свідомістю передбачають запуск психологічного ланцюгового процесу, що самоприскорюється (це як з атомною енергією - якщо до великого шматка урану додати всього-навсього 1 протон, то піде ланцюгова реакція і відбудеться ядерний вибух).

Варто розуміти, що в Україні установлюється західна модель деспотизму, яка спирається на контроль не над засобами виробництва, а над засобами інформації, що проникають усюди, де збираються, зустрічаються, працюють і відпочивають люди.

На жаль, у нашій державі турбота про інформаційну безпеку дітей поки що є недостатньою. Проте, Закон «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їх здоров’ю та розвитку», що вступив у дію з 1-го вересня цього року у Російській Федерації,  активізував в Україні дискусії на цю тему.

Сподіваємося, що цей позитивний приклад наших сусідів спонукатиме новообраних парламентарів  повернутися обличчям до проблеми інформаційної безпеки підростаючого покоління.

Чужих дітей не буває, чи не так?