Журналісти проти диктатури в Україні!

Вже ні для кого не є секретом, що Україна потроху повертається до тоталітарного режиму... Свобода слова в нашій країні просто на папері, а що ж насправді?

Вже ні для кого не є секретом, що Україна потроху повертається до тоталітарного режиму. Тому журналістика в нашій країні, порівняно з європейськими країнами, є набагато важчою та дуже небезпечною. І якщо ми й далі будемо сидіти склавши руки, то положення журналістики буде катастрофічним.

Свобода слова в нашій країні просто на папері, а що ж насправді? А насправді за правду в нашій країні можна поплатитися здоров’ям і навіть життям. На папері все так гарно написано, що кожен може виражати свою думку з приводу влади та політиків, але насправді зараз навіть невеликий протест обертається бійками з міліцією та арештами.

Для багатьох людей професія журналіста здається дуже цікавою захоплюючою, вона насправді така і є, але тільки не в нашій країні. Про яку свободу слова можна казати, коли за правду тебе можуть просто вбити, а потім справу про вбивство зам’яти або навіть взагалі не відкривати.

 Цікаво, а про яку «свободу слова» чи «демократію» думали «слуги народу», коли ставили на голосування, так званий, «закон про наклеп?» Цей закон заганяє журналістів у кут, заставляє боятися влади. А страх перед владою – це головна особливість диктатури.

А зараз декілька слів про те, звідки ж узялась у нашій країні диктатура, коли після розпаду Радянського Союзу стояла зовсім інша ціль – побудувати вільну незалежну демократичну державу. Як вважає експерт Інституту Національних Інтересів Юрій Радухін, диктатура в Україні породжена не президентом, як прийнято вважати, а олігархією, Європейським Союзом та США. Олігархи, примножуючи свої капітали, розграбовують національну економіку країни, а Європа та Америка, знаючи, звідки з’явилися мільярди в українських олігархів пред’являють обвинувачення президенту, а все більша кількість українських мільярдерів з’являється на сторінках журналу «Forbs». Україна за весь час незалежності втратила стільки грошей, скільки б вистачило на обіцяне «покращення» благополуччя нації, зменшення кількості бідних у країні та зменшення прірви між бідними та багатими. Саме догідництво олігархії і зумовило процвітання диктатури в Україні.

Екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко заявляє, що режим Віктора Януковича має намір фальсифікувати результати виборів до парламенту для остаточного встановлення диктатури в Україні. «В даний час створення диктатури в Україні знаходиться на активній стадії, і цей єдиний свій «творчий проект» Янукович завершить на парламентських виборах у жовтні цього року. Якщо він досягне успіху в своїх планах фальсифікувати вибори, президент і його політичні поплічники створять конституційну більшість, і таким чином буде забитий останній цвях у труну української демократії на десятиліття вперед», - сказала Юлія Тимошенко.

А зараз, все ж таки, повернемося до проблеми журналістики. Беручи до уваги написане раніше, ми розуміємо, що ніякий олігарх чи політик (той самий олігарх) не дозволить написати чи розказати про себе правду. Тому, для того, щоб тримати людей у страху (а на цьому,як ми вже й казали, і тримається диктатура) треба перш за все тримати «під каблуком» саме журналістів.

Можна багато казати, що треба боротися з режимом, не підкорюватися йому, але все це дуже легко на словах, а на ділі, ой як важко! Але ж як звичайний журналіст може боротися з владою: за правду карають, а якщо підеш шляхом брехні, то який ти журналіст?

Боротися з владою можна! Але, як кажуть, обережно. Писати правду треба так, щоб було все зрозуміло, хоча й наче нічого не сказав, тобто треба просто натякнути читачу чи слухачу. І йому і так стане все зрозуміло.

Але в будь-якому разі треба пам’ятати, що правда перш за все. Сучасна українська журналістика потроху скочується до радянської журналістики, коли журналісти могли писати тільки про спорт та сільське господарство. Українська влада поступово переходить до білоруської моделі управління, і ми, журналісти, повинні цьому зарадити. Це звучить трохи сміливо і водночас наївно, але хто ж, як не ми? Така в нас доля склалась, що саме журналісти мають стояти на сторожі демократії.