Ти – захисник наш і в труднощах опора!

Сторінки з історії українського війська

6 грудня - державне свято нашої Батьківщини, яке українці відзначають вже понад 20 років. Не випадково йому приділяють багато уваги, адже якщо заглянути в глибоку історію української армії, то можна пересвідчитися, що вона пройшла довгий шлях свого розвитку і залишила неабиякий слід в історії як нашого народу, так і зарубіжних країн.

Ще з древніх часів почали формуватися невеликі загони воїнів, які змушені були братися за зброю, щоб захистити себе, свою родину, щоб врешті-решт відвоювати свою свободу, що на той час було зовсім нелегко.

Часи Київської Русі сприяють формуванню князівських дружин, які вже почали здійснювати перші військові наступи на чолі з київськими князями, а також слугували своєрідною обороною князівських земель.  Кожен дорослий чоловік мав право і був зобов'язаний носити зброю. Аналізуючи зовнішньополітичну ситуацію Київської Русі, можна зробити висновок, що вже починаючи з ІХ століття військова спроможність населення земель сучасної України все зростала й удосконалювалася.

Та пізніше, в ординські часи, багато чоловіків потрапили у військову повинність і служили в ординському війську.

З приходом до влади Великого князівства Литовського у ХІV ст. русичі служили у складі цієї держави, а пізніше і в Речі Посполитій, і в Кримському ханстві.

Та поряд з цим починає формуватися козацьке військо, яке стало феноменом в історії нашого народу. Згадайте тільки величні походи гетьмана Сагайдачного, козацькі повстання під проводом Самійла Кішки... Неможливо і не можна забути особовий склад Війська Запорізького, який відіграв вирішальну роль у Визвольній війні 1648–1657 рр. українського народу середини XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. А скільки такі країни як Франція, Італія, Австрія, Люксембург та ін. просили у наших козаків військової допомоги, довіряли їхнім навикам й умінням, захоплювалися їхньою професіональною підготовкою!

Але, на жаль, трагічна історія нашої держави спричинила втрату великої могутності наших воїнів-козаків. Причиною цього стала ліквідація указом імператриці Катерини ІІ Гетьманщини, як українського державного утворення, та зруйнування 1775 року Запорізької Січі, що була справжнім оплотом українського козацтва. Тому після цього з українців Наддіпрянщини комплектується значна частина особового складу новоутвореного Чорноморського імперського флоту та армії.

Але час іде, і все змінюється. Стається так, що Російська імперія припиняє своє правління, і в Україні утворюються численні військові формації. Серед них всім відома Армія УНР, загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, а також Червоне козацтво, яке стало основою збройних сил УРСР і СРСР.

Варто наголосити, що саме у ХХ столітті ураїнська армія проявляє себе чи не найяскравіше. Свідченням цього є українсько-радянська війна 1917-1921рр, а пізніше і Друга світова війна.

Спробую нагадати, що 1940 року за дорученням Уряду УНР в екзилі Тарас Бульба-Боровець формує на Поліссі збройну формацію під назвою Поліська Січ, яка має розпочати боротьбу за Незалежність України. Саме ця формація дає поштовх для створення Організації українських націоналістів — Української Повстанської Армії (УПА), метою якої було вибороти Незалежність України, а отже вона вела збройну боротьбу як проти Червоної армії, так і проти німецького Вермахту. На чолі УПА стояв генерал-хорунжий Роман Шухевич. І хоча через сім років після її створення Роман гине, та існування армії не припиняється. Новим командиром стає Василь Кук. Спочатку УПА вела відкриту боротьбу з ворожими частинами, а з кінця 1940-х перейшла до партизанського підпілля. Та історичні джерела пишуть, що останній бій між вояками УПА і радянськими каральним військами відбувся аж 14 квітня 1960 року.

1991 року стається те, що вже давно чекав справжній українець - Україна проголошується незалежною. Уже як незалежна держава, Україна успадковує одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки. А ще варто зазначити, що на цей час наша держава нараховувала близько 700 тисяч чол. в армії. Така ситуація вимагала рішучих дій влади, і, не гаючи часу, уряд України приступив до створення Збройних сил. І ось уже 6 грудня 1991 року було прийнято Закон про Збройні сили України. З того часу українська армія почала формуватися відповідно до закону, й от уже нині Українське військо активно себе проявляє. Воно насамперед бере активну участь у миротворчій операції, яка розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». У наш час понад 20 000 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше, ніж 10 країнах світу.

Як бачимо, українське військо пройшло довгий шлях формування та розвитку, часто зазнавало невдачі і ще частіше перемагало, робило великий вклад у творення історії нашої країни, і цим самим давало і продовжує давати приклад сучасним юним воякам, заохочує до рішучих дій на зміцнення держави. Українська армія добре трудилася протягом тривалого періоду, і, як наслідок цього, вона заслуговує на вшанування і подяку. Тому ми, українці, щороку 6 грудня святкуємо День заснування Збройних сил України і вітаємо всіх представників сильнішої половини людства з цим визначальним днем – Днем захисника Вітчизни.

Користуючись нагодою, хочу привітати Вас, чоловіків, з цим святом, побажати міцного здоров'я, щастя, творчої наснаги і успіхів в нелегкій праці захисника Батьківщини!

Слава Україні!