Пташка на ім'я "Нахтігаль"

Матеріалу не так багато є, але дещо знайшов. Щось писав сам, щось скопипастив. Але головне - я знайшов потрібні і дуже важливі ДВА ДОКУМЕНТИ.

Початок 1941 року. Німецькі військові готують провадження «Барбароси».

Провід ОУН(б) вирішує для вишколу якоїсь кількості українців використати німців, адже потім з них можна створити основу української національної армії. На відміну від ОУН(м), очолюваної Андрієм Мельником, «бандерівці» не хотіли в майбутньому за ради досягнення поставлених цілей спиратись на чуже військо.  Тому представник ОУН(б), Ріко Ярий, колишній вояк УГА, за дорученням Степана Бандери розпочав переговори з німецьким командуванням, в результаті яких офіцери ОКВ зобов'язались взяти на військовий вишкіл 600 членів ОУН. Оскільки фюрера вирішили не турбувати перед початком «операції століття» через якісь там 600 українських легіонерів, то кінцеву згоду домовленостям дав адмірал Канаріс.
 
На початку квітня 1941 р. були зібрані перші групи українських добровольців, які стали основою батальйону «Нахтігаль». Майбутніх солдатів направляли до Кракова, де вони проходили спеціальну перевірку комісії ОУН, лікарський огляд, а також підготовчі курси. Подальша підготовка проводилася в Нойгаммері (Сілезія) на головній учбовій базі батальйону, де саме й був створений батальйон (курінь) «Нахтігаль» в кількості 330 чоловік, що поділявся на 3 сотні. 
 
У військових справах оперативно український легіон мав залежати від Вермахту, формально - підпорядковувався Абверу, а у політичних справах - ОУН(б). В українських документах новоутворені батальйони фігурували під абревіатурою ДУН (Дружина Українських Націоналістів). Сформульовані для них завдання були такими ж, як для інших подібних спецпідрозділів абверу: встановлення безпеки пересування німецьких частин по Україні, роззброєння розгромлених Вермахтом частин Червоної армії, охорона ешелонів, мостів, підприємств…
 
Оунівці ставили свої завдання. Батальйони повинні були вивідати плани німецького походу на Україну, допомогти членам похідних груп у їхній праці, не переходити з німецькою армією поза межі українських земель, а у випадку негативного ставлення до соборності українських земель і державної незалежності покинути німецьке військо.
 
            Офіцерам навчального полку 800 «Бранденбург», який був підпорядкований Абвер-закордон, доручено зайнятись військовим вишколом українських добровольців. Командиром «Нахтігаль» з українського боку (тобто, політичний провідник) став Роман Шухевич. Офіцером зв'язку був обер-лейтенант Теодор Оберлендер (професор Кенігсберзького університету). Батальйон отримав стандартне військове навчання, а не якесь шпигунсько-диверсійне, як це часто пишуть КДБшні або ФСБшні «джерела». В кінці травня 1941 року командування 17-ої армії видало секретний наказ (німецький федеральний архів RH 20 - 17/276):

Armeeoberkommando 17

A.H.Qu., den 29,05,41

Abt. Ia/Ic, Nr 282/41 g.Kdos

GEHEIM

 

Стосується: Залучення одного батальйону полку 800 д.о.д.

Групі військ «Південь»

Просимо про підпорядкування достатньо міцної частини 1-го батальйону полку д.о.д. 800 та окремого формування «Нахтігаль».

Як місця введення їх до бою передбачається:

 

а) Львів і близькі околиці з метою зайняття і забезпечення існуючих там обладнань щодо доріг, господарства та устаткувань (залізниці, водопостачання, фабрики, поштові й телеграфні установи).

б) Міст біля Перемишля.

в) В ході операцій може бути питання скинення саботажних підрозділів за лінією фронту для знищення мостів на Дністрі; тому просимо про підкріплення батальйону принаймі 60-ма парашутистами.

 

Від Верховного командування

Шеф Головного штабу

 

підполковник Мюллер

 

Цей архівний документ виявляє основні пункти справи. «Нахтігаль» не мав номера збройних сил і тому не належав до Вермахту (а лише оперативно в рамках операції підпорядковувався Вермахту), а був окремою частиною. Також, не належав до полку д.о.д. (для окремих доручень) 800 «Бранденбург», де всі роти мали номери, а був лише формально йому підпорядкований. Завдання «Нахтігаль» дуже точно і виразно накресленні у наказі. Ці завдання не мали нічого спільного з будь-якими поліційними або каральними заходами, а тим більш з рострілами цивільного населення, як то стверджують КДБіський агітпроп.

 

Наступний наказ від 12,06,41 уточнює:

 

а) Підрозділи полку 800 «Бранденбург», у містечку Закопаному, переходять у оперативне підпорядкування армійській команді LII.

б) "Нахтігаль також переходить до армійської команди  LII.

 

Отже, ці два формування знову проходять в наказі окремо (RH 20-17/276).

 

в) Батальйон полку 800 «Бранденбург», разом з окремим формуванням "Нахтігаль" залишаються у підпорядкуванні Головного командування. Із початком походу 101-ої легкої дивізії обидві переходять до генеральної команди XXXXIX. Опісля вони мають предписання до розпорядження Верховного командування армії (ОКВ) так, щоби завчасно бути введеними в дію у Львові.

Знову "Нахтігаль" і полк 800 «Бранденбург» - дві окремі одиниці.

Історія батальйону «Нахтігаль» типова для німецької піхотної частини, що входила до групи армій «Центр» під час літньої кампанії 1941 року. Після прийнятої 18 червня присяги на вірність Україні, а не на вірність Німеччини чи фюрерові (на цьому наполіг Роман Шухевич та провід ОУН(б), батальйон завантажився на потяг і переїхав до прикордонного Ряшева, звідки маршем перейшов в околиці Радимна. 

Тут хотілось би зупинитись особливо, адже офіцерам і солдатам „Нахтіґалю”, незважаючи на протести німецького керівництва, вдалось вимогти для себе право на присягу українському народові, чим ветерани батальйону заслужено пишаються й досьогодні.

У ніч із 22 на 23 червня «Нахтігаль» перейшов кордон через річку Сян біля Перемишля, і, не вступаючи в бій, рушив у напрямку до Львова. Просуваючись недалеко від фронту, батальйон прибув до Львова разом з першим батальйоном Бранденбурського полку 30-го червня о 4 годині 30 хвилин ранку. Відповідно до одержаних наказів «Нахтігаль» зайняв деякі стратегічні і промислові об’єкти, також львівське радіо. Цю службу «Нахтігаль» ніс один тиждень, до 7-го липня. Крім батальйону «Нахтігаль», слідом за фронтом, що швидко рухався на схід, були відправлені загони ОУНівців по 7 - 12 осіб (усього близько 2000) які, перехоплюючи ініціативу в німецької окупаційної влади, формували українські органи місцевого самоврядування.

Перед відступом Червоної армії, працівники НКВС провели масові вбивства в’язнів у тюрмах Бережан, Жовкви, Луцька та інших містах Галичини і Волині. У червні 1941 р. Львівське управління НКВС закатувало 5 450 львів'ян, у тому числі, Юрія Шухевича, рідного брата Романа Шухевича, всі в'язниці Львова були завалені трупами жертв НКВС. Ці жертви більшовицького терору бачили шведські та швейцарські журналісти, яких німці пустили до Львова в перші дні липня 1941 р. А перед відходом НКВС провело додаткові арешти цивільного населення Львова і гнало їх пішки на схід, а по дорозі людей в більшості знищували. Відступаючи на схід, НКВС залишала на своєму шляху по-звірячому замордованих тисячі невинних людей, переважно українців.

У наслідок проголошення українцями «відновлення Української держави» 30-го червня 1941 року, яке не було узгоджене з Берліном, німці загострили своє ставлення до українського батальйону. А проти ОУН(б) розпочинався терор. 

За підтримки батальйону "Нахтігаль", 30 червня 1941 року у Львові на багатотисячному мітингу, в присутності декількох німецьких генералів, бандерівці проголосили "Акт відродження Української держави". Був також утворений український уряд у складі 15 міністрів на чолі з Ярославом Стецьком. Стецько повідомив про це по львівському радіо, що знаходилося під контролем батальйону «Нахтігаль». Ще одне повідомлення по радіо було зроблене вранці 1 липня. Негайно після цього військовослужбовці “Нахтігаля” отримали тижневу відпустку і змушені були передати всі стратегічні об’єкти міста під охорону прибулої німецької поліції. 

Проголошення Акту настрашило німців. Ходили навіть чутки, що батальйон збираються роззброїти, бо німці побоюються, щоб „нахтігальці” не повторили таке проголошення в Києві. 1 липня, на наступний день після проголошення «Акту», в місті з'явилися оголошення і листівки від імені українського уряду. Функціонери ОУН(б) роз'їхалися по населених пунктах шукати підтримки і схвалення народу. Послання митрополита Андрія Шептицького від 1 липня 1941 р. спочатку було опубліковане в «Українських щоденних вістях», а потім передруковане в усіх окупаційних газетах: «З Волі Всемогучого і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного почалася Нова Епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну Подію…»
 
1 липня 1941 р. приїхала з Кракова до Львова зондеркоманда СС, з метою анулювати акт відновлення української держави і провести арешти. Зондеркоманда СС, поза індивідуальними актами терору, ліквідувала 36 польських професорів і науковців, як це робило гестапо й раніше по всіх великих містах Польщі. Так, 6 вересня 1939 р. Гестапо арештувало в Кракові 183-х професорів, аспірантів і доцентів університету й відправили їх до концтаборів, де більшість загинуло. Подібні завдання попередньо мало НКВС, й працювала ця німецька частина так само законспіровано, як НКВС. Батальйон «Нахтігаль», який підлягав Вермахтові, не міг мати нічого спільного з виконанням цих планів. За перші місяці окупації Львова німці арештували і вбили більше 70 найзначніших науковців.
 
У Москві добре знають, хто замордував у Львові в'язнів  і хто знищив польських професорів. Знають також, що батальйон «Нахтігаль», поза виконанням своїх обов'язків, не заплямував себе будь-якими ганебними вчинками.
 
Практично всі відомі на сьогоднішній день свідчення очевидців (у тому числі євреїв і поляків) одностайні: люди, причетні до вбивств польських професорів, розмовляли німецькою мовою, були гестапівцями, мали відмітні знаки частин СС. До речі, у разі причетності українців до арештів або розстрілів польської інтелігенції, пізнати їх не склало б труднощів, оскільки на мундирах піхоти Вермахту, які носив особовий склад «Нахтігаля», були синьо-жовті стрічки. Після того, як зайняті «Нахтігалем» об'єкти були передані під контроль німецької влади, солдатам і офіцерам батальйону надали можливість відпочити і зустрітися з родичами, так що «нахтігалівці» просто знаходилися поза розташуванням частини і, відповідно, не могли вчинити будь-які організовані дії.

Ставлення німців до подій у Львові було ворожим. Після 30 червня німці вирішили української армії не створювати. За висловленням Коха «українського уряду нема. Також не може бути й українського легіону, бо нема української держави. І тому легіон був би не чим іншим, як самовільним партизанським загоном».

5 липня 1941р. відбулася нарада в головній квартирі Гітлера. Кейтель, Ріббентроп, Гіммлер, Канаріс виявили прихильність до українського уряду й української державності. Канаріс навіть висловив пересторогу: "українські націоналісти — це фанатичні борці й ідеєю української державності не можна легковажити". Але Гітлер вирішив по-своєму й, звертаючись до Гіммлера, сказав: «Parteigenosse Himmler, machen Sie Ordnung mit dieser Bande!» («Партайгеноссе Гіммлер, наведіть порядок з цією бандою!»).

Того ж 5 липня 1941 р. був заарештований у Кракові Степан Бандера. Гітлерівці вимагали від нього негайно припинити самоініціативу «націоналістичного ентузіазму» й відмовитися від вчиненої акції. 9 липня о 4-й годині дня прем'єра Ярослава Стецька заарештувало гестапо. Йому відверто сказали, що все це діється за дорученням імперського уряду.

6 – 7-го липня німці вивели батальйон зі Львова і через Тернопіль він прибув до Проскурова. Він взяв участь у боях на фронті в районі Браїлова біля Вінниці. Після узяття Вінниці ба тальйон отримав відпочинок у Юзвині (тепер Нєкрасово).

Нові переговори 23 липня 1941 р. закінчилися без позитивних результатів для української сторони, бо Гітлер був проти створення української держави. Взаємодія німецького командування з українцями закінчилася. У Берліні Степану Бандері пояснили, що німці в Україну прийшли не як визволителі, а як завойовники, і зажадали публічного скасування Акту відродження. Не домігшись згоди, Бандеру кинули до в'язниці. Німці також арештували Крайовий уряд і 300 членів ОУН. 15 керівників ОУН(б) були розстріляні німцями, а інші потрапили до концтабору «Заксенхаузен». З цього часу вся ОУН(б) перейшла в підпілля.
 
Шухевич, як тільки довідався про арешт більшості лідерів ОУН(Б), звернувся безпосередньо до Верховного командування Вермахту з повідомленням, що очолюваний ним батальйон не може далі перебувати у підпорядкуванні німецької армії. Результатом цього нечуваного демаршу стало негайне роззброєння батальйону.
13 серпня 1941 батальйон "Нахтіґаль" отримав наказ сісти з майном у поїзд і повернутися до свого табору в Нойгамері. Там він був роззброєний і припинив своє існування.  Війна на східному фронті для «Нахтігаля»  закінчилась.

Після війни батальйоном "Нахтіґаль" ніхто не цікавився, крім українців.

Тут я закінчу військову історію українського батальйону «Соловейко». Бо «Нахтігаль» має довгу післявоєнну історію. Але це вже інша історія, це можна обговорити в коментах/дописах, або написати окремий блог, тіпа «частина друга».

Головний висновок очевидне – з якою саме метою ОУНівці замислили «Нахтігаль» у складі німецьких частин. Ніхто і не думав служити Німеччині, нацистам, Гітлерові або їхнім божевільним ідеям. Було бажання служити Україні. І якщо можна було в цьому використати німців, спроба виявилась досить таки вдала, бо саме на базі цих вишколених націоналістів створювались перші боївки армії УПА.