Кіровоградський Колізей як міська легенда і міська проблема

стаття з двох частин. Частина перша опублікована в "Новій газеті" № 51 (675) від 20 грудня 2012

Будівля, що по вулиці Калініна в обласному центрі відома кожному кіровоградцю і досить дивним архітектурним ансамблем – своєрідна цегляна жила ніби поєднує живе і неживе: обласний Центр дитячої та юнацької творчості, де знаходяться десятки гуртків і дитячих колективів,  та гігантську недобудову – місце «тусовки» неформалів, безхатченків і любителів полоскотати собі нерви. Ця недобудова отримала досить символічну назву – «Колізей», який за двадцять з гаком років простою обріс сотнями моторошних легенд.

            Кіровоградський Колізей мав би бути логічним продовженням Будинку піонерів, або Центру дитячої та юнацької творчості, як його називають зараз, – у цьому корпусі були заплановані обсерваторія, басейн, велика зала на п’ятсот глядачів, але зараз все це руїни. Грандіозний і складний проект, креслення якого датовані ще 1978 роком, не був повністю завершений і в цьому його головна відмінність від Колізею римського – наш, кіровоградський, ніколи не діяв.

            Будівництво корпусу Будинку піонерів було призупинено на початку 90-х, разом з розвалом радянського союзу. Містом ходять легенди, що будувати його перестали через чортівню, яка творилася на майданчику – нібито тут за загадкових обставин загинули три будівельники.

            – Все це – суцільна вигадка. – говорить один із будівельників, Анатолій Михайлович. – Я будував цей проект від фундаменту і до останнього і можу сказати, що  жодного нещасного випадку, а, тим паче, смерті когось із робітників на моїй пам’яті не сталося. Будувало його наше СМУ-5. Це мав бути наш подарунок майбутнім поколінням з чудесним парком вздовж Набережної. Тут мало бути все для гарного відпочинку дітей, для того, аби вони розвивалися, а не вешталися бозна де. Але вийшло інакше: розвалився СРСР, фінансування припинилося і зараз пролізти через купи випорожнень, пляшок і шприців не наступивши на щось – нереально. Десь читав, що тут збираються сатаністи та різні «неформали», ходять чутки і про самогубства. Сумно дивитися як робота, на яку покладено роки життя і купа сил йде прахом, перетворюється в руїну.

            – Те, що в «Колізеї» практично щороку трапляються самогубства – для мене новина. – каже головний інженер Кіровоградського обласного центру дитячої та юнацької творчості Сергій Корінний. – Я працюю поруч уже чотири роки і ні про які самогубства на території недобудови не чув, а, повірте мені, я би помітив. Все це дитячі вигадки і бажання полоскотати собі нерви. Наші журналісти люблять щось там такого знайти екстраординарного.

            – Я працюю в обласному центрі дитячої та юнацької творчості з 1992 року. За цей час, дійсно, трапилоя кілька трагічних випадків в «Колізеї». – говорить керівник народного художнього колективу-молодіжного клубу «Імідж» Наталія Долгополова. – Років з десять тому, як зараз пам’ятаю, першого червня, там знайшли тіло вісімнадцятирічного юнака. Усіх працівників ОЦДЮТ міліція забрала на упізнання – думали, що вихованець нашого закладу, але його ніхто не впізнав. Я не знаю, було це вбивство чи самогубство, але досі згадувати страшно. Мушу сказати, що зараз цікавість до «Колізею» у молоді згасла, і слава Богу: там немає чого дивитися – тільки аварійні стіни і купа бруду. Раніше, пам’ятаю, діти туди масово йшли – чи не стільки ж, скільки і в ЦДЮТ. Такі походи припинилися порівняно недавно – коли довгобуд обгородили з усіх боків. Більше якихось страшних випадків не знаю. Єдине –  часто трапляються пожежі, адже безхатченки намагаються якось обігрітися там, – горить сміття. Оскільки наша будівля стоїть зовсім поруч, доводилося декілька разів викликати пожежників. МНС, до речі, часто використовує цю будівлю для навчання персоналу.

            Проблема в тому, що ЗМІ постійно підігріває інтерес до довгобуду своїми страшними, в більшості своїй вигаданими, історіями. Дійсно, у наших засобах масової інформації та в інтернет-просторі журналісти й звичайні дописувачі просто таки не можуть спокійно пройти повз недобудову аби не оголосити її черговою сенсацією: знайти одного-двох монстрів, які разом із сатаністами та неформалами доїдають чергову жертву, приймаючи наркотики під мовчазну згоду міліції; повісити чи скинути з даху уявного самогубця; знайти люк в таємний підвал, де бродячі собаки з безхатченками і дияволопоклонниками ставлять на слизьку стежину невинних школярів, які йшли до бібліотеки, а випадково потрапили в пекло… Ну й таке подібне. Сенсаційність матеріалів про кіровоградський «Колізей» обмежується тільки фантазією автора чергового опусу, а навіть у досить поважних ЗМІ час від часу виринають матеріали на зразок «Кіровоградський Колізей: сатанинські видовища», «Сатаністи, бомжі та самогубці захопили Палац піонерів у Кіровограді» тощо Автору останнього заголовка можна лише натякнути, що самогубці, в силу своєї «професії» не можуть на довгий час щось захоплювати, адже «чим більше самогубців, тим менше самогубців».

            Якщо ж говорити серйозно, то доля місцевого Колізею справді має знаходитися під контролем громади – величезний архітектурний колапс в центрі міста ніяк не додає Кіровограду туристичної привабливості, та й місцевих жителів не радує таке сусідство. Поруч з руїною не тільки ЦДЮТ, а й школа – дітей дуже багато, а хто його знає, що може трапитися. Як же вирішити проблему?

            Місцева влада вирішила йти уже перевіреним шляхом – віддати чи продати будівлю комусь, хай хтось інший з нею мучиться. Таким способом уже позбулися майже ж такої величезної громадської вбиральні теж у центрі міста. Нині вона відома як супермаркет по вулиці 50-річчя Жовтня, а колись тут планували театр. Гігантоманія радянських архітекторів дозволила увіпхнути у будівлю, що мала стати театром, супермаркет, будівельний і меблевий магазини, ігровий комплекс, кінотеатр, нічний та більярдний клуб, кілька банків і навіть готель. Важко навіть уявити собі, скільки «корисних» магазинів,  супермаркетів, розважальних закладів і тому подібного могло б з’явитися у стінах Колізею, однак не так сталося як гадалося.

Кінець першої частини. Про всі перипетії з продажем будівлі (кому і за скільки), про обіцянки колишніх і нинішніх можновладців та про те чому Колізей досі пустує і кому це витгідно; який стосунок має недобудова до однієї з найбільших мереж українських супермаркетів читайте в "Новій газеті" та в моєму блозі за тиждень.