Передача Криму УРСР у 1954 році

Жест доброї волі чи спроба перекинути проблеми на чужі плечі?

Як не дивно, але на сьогоднішній день питання щодо Автономної Республіки Крим, а саме її статусу, відносин з Росією, є до кінця не вирішеним. Ви запитаєте у чому ж проблема? Адже юридично все затверджено: Крим – автономія у складі України. Але де-факто Росія все ж не зовсім погоджується з рішенням, яке було прийняте у далекому 1954 році, про передачу Кримського півострова Україні, та активно намагається експлуатувати його у своїх цілях. Том, як на мене, слід розібратися що і як, а головне – чому. 

Усім відомо, що 1954 року грандіозно відзначали 300-річчя Переяславської ради. Великим «подарунком» стала передача Криму УРСР. А саме 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». При цьому вони враховували територіальну близькість, історичні та культурні моменти, а вагомим аргументом стала, звичайно ж , економіка краю. На довершення цьому 26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

На жаль, але сучасні суперечки щодо статусу Криму, які зараз трошки втихли і не мають активних форм вияву, спричинені тим, що регламентація необхідних документів для правильної офіційної передачі не була проведена. Річ у тім, що необхідно було провести загальнореспубліканський референдум РРФСР, бо рішення Президії Верховної Ради не мало необхідної висоти юридичної чинності.

Населення Криму переважно росіяни, кримські татари та українці. У 1944 році радянська влада почала процес депортації кримських татар. Згодом виселили понад 225тис. татар, болгар, греків, вірмен та представників інших національностей. Через це виникло багато етнічних, культурних, національних та економічних проблем, які Україні з передачею Криму довелося вирішувати. Зокрема, у 1989 році Верховна Рада СРСР визнала депортацію народів з півострова нелегальною, незаконною. Проте всі збитки, пов’язані з поверненням кримських татар на батьківщину, лягли на плечі вже сучасної України, яка проводила це за свій кошт.

Але ще до 1954 року УРСР значно більше приділяла увагу Кримові, надававши матеріальну та ресурсну допомогу у відновленні виробництва та сільського господарства у повоєнні та подальші роки, ніж російська влада. Тому очевидним є великий внесок України у розбудову та становлення півострова.

Звернемося  до фактів. Економіка Кримської області після передачі її до складу УРСР суттєво додала. Тут розвивалися як традиційні галузі – курортна, виноробна, консервна, садівництво, вівчарство, а також з’явилися хімічна, металургійна і суднобудівна. У 1956 р. у порівнянні з 1953 р. видобуток залізної руди зріс на 36 %, виробництво електроенергії – на 57, консервів – на 54, вина – на 104, стінового каменю – на 72, гіпсу – на 39 %. З 1956 року на півострів перестали завозити городину, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її достатньо для забезпечення. З 1953 р. по 1963 р. випуск валової продукції промисловості Криму збільшився у 3,4 рази. Капітальні вкладення в народне господарство зросли майже в три рази і склали понад 1,5 мільярда карбованців. Було побудовано 76 великих промислових об'єктів.

За десятиріччя (1953 – 1963 рр.) в містах і робітничих селищах було зведено будинків загальною площею понад 2,8 млн. квадратних метрів. Помітних успіхів досягло сільське господарство. Валове виробництво м'яса становило 160 відсотків до 1953 року, виробництво молока зросло більш як у два рази, винограду - в 14 разів.

Є декілька версій щодо причин передачі Криму Хрущовим до стаду УРСР.

Першою є бажання М. Хрущова заручитися підтримкою парторганізації України, аби зміцнити власні позиції в державі. Другою є причина необхідності розбудови Кримської області, яка відставала у багатьох показниках і мала велику кількість економічних проблем.

Існує упередження багатьох, особливо росіян, про нерозумність дій саме Хрущова. Але відомо, що  рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР Україні було породженням колективної думки вищого керівництва тодішнього СРСР. Без участі старої сталінської гвардії – Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова, М. Булганіна – воно б не відбулося. Позиції 1-го секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обраного на цю посаду лише у вересні 1953 року, ще не були в державі настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону як Крим. Хоча під час поїздки восени 1953 р. степовим Кримом він, за спогадами його зятя О. Аджубєя, був вражений занедбаним станом краю.

Причиною такої занедбаності є переломний 1944 рік. Упродовж 1941-1944 років народне господарство держави зазнало величезних збитків. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Офіційна статистика свідчить, що за чотири роки війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 615 тисяч осіб, а після депортації кримських татар та представників інших народів тут лишилося близько 400 тисяч людей.

У більшості кримських сіл влітку 1944 р. не було кому збирати врожай. Хвилі переселенців до Криму з Росії не приносили бажаних наслідків, оскільки більшість з них не були призвичаєні до землеробської культури краю, крім того влада не забезпечила нормальних умов для облаштування та призвичаяння. Якщо в 1940 р. площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі га, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га). До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні цінних високоякісних сортів пшениці. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 р. складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році). У вельми занедбаному стані опинилися і такі провідні галузі кримської економіки, як садівництво, виноградарство та виноробство. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів і становила в 1950 році 20 тис. га.

Отже, осмисливши всі дані, викладені вище, «щедрий дарунок» Хрущова зроблений не просто так на знак єдності Росії та України, а з єдиною метою – перекласти клопоти щодо розбудови краю на українські плечі. Цікаво, чому ж тепер через стільки років, коли Україна справді постаралася зробити Крим потужним, виникають якісь проблеми та досі існують наївні думки про передачу Криму у 1954 році як жест доброї волі для УРСР?!