Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин»

Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин»

Олексій Пехов

         Як важливо нині знати правду і як тяжко до неї врешті докопатися. Не втомлюся повторювати, що історія – це найбільша правда і, водночас, брехня на світі. Ніхто ніколи не муже бути впевненим на всі сто відсотків, що підручники говорять правду, що в архівах наявне все, що воно не відредаговане або не сфальсифіковане. Тому очевидців, а надто – учасників якихось подій варто берегти, фіксувати їхні спогади та нетлінні емоції, пронесені крізь віки.

         Книга Ярослава Федорчука «Волинянин», за його словами – автобіографічний роман. Хоча сприймати його, як художній витвір надто складно. Одначе мова геть не про те. Основна – суть.

         Ярослав Федорчук – очевидець тих подій, що відбувалися на Волині в ХХ столітті, зокрема, кривавої різанини та безкінечних національно-визвольних війн. Він стверджує, що на власні очі бачив, як польські загони вирізали 36 його односельчан, також знав, що таке злодіяння комуністів і їх суворий режим. Автор – свідок Другої світової війни з її жорстокими й, часом, непоправимими наслідками.

         Проте, керуючись певною метою, пан Федочук пише від третьої особи, нарікши свого альтер-еґо Сашком. Мушу визнати, так текст сприймається легше, хоча крізь рядки проглядається дорослість і глибокий досвід автора. Проте ідея прекрасна – зобразити велику біду, масштабну проблему крізь долю й життя однієї особи, «простого смертного». Так зачіпає й проймає до краю, так доходить до свідомості швидше.

         «Чужа влада — чи польська, чи московська, чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них», - так говорить пан Ярослав у своїй книзі, зауважуючи, що головною метою окупантів були дії спрямовані на звільнення українців з України, що зовсім неприпустимо.

         «Волинянин» - обов’язковий мінімум для читання кожному, хто прагне знати правду й бодай уловити образність того, як же все відбувалося насправді, аби зробити для себе важливий і єдиний висновок, кожному, хто хоче знати історію, але не як байку та припущення, а як – фактичний виклад та кривавої минувшини. Бо ж на основі чого тоді нам робити висновки, як не на історичному досвіді земляків, що боролися за мирне сьогодення? Прикро, якщо ці живі спогади підуть в нікуди.