Зневірення в собі..

Релігійне життя сучасної України

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» -  гарантує українцям Конституція.

На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найпомітнішими серед них є: Українська православ­на церква (УПЦ), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автоке­фальна православна церква (УАІЩ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусуль­манська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.

Найвпливовішою складовою релігійного життя за­лишається православ'я. Загалом воно об'єднує близь­ко 11,5 тис. громад, що становить 54 % загальної кількості релігійних об'єднань.

У формуванні української духовності відчувається вплив релігійного світогляду. Дійсно, географічне розташування України сприяє перетину західних та східних вірувань. Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих народів, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування. Україна — багатонаціональна держава, відповідно — полірелігійна.

Із проголошенням незалежності, було помітне прогресивне піднесення та процвітання релігії в Україні. За ці роки відродження релігійно-церковні організації набули такої ж незалежності.
Але в останні роки відчувається релігійна криза в суспільстві. ЗМІ все більше інформує людей про подвійне обличчя віри, що в наш час на цьому наживається хто як може. Багато людей знаходяться на межі вибору у що їм вірувати. На підставі цієї причини в Україні з’явилися різноманітні псевдо релігійні рухи та секти. Окремі представники української політики записуються в захисники православ’я, таким чином творячи чи підтримуючи концепт „політичного православ’я”. Через те, що політика так почала впливати на релігію і використовувати її у своїх вподобаннях та корисних цілях, свідчить про те, що такий темп до добра не доведе, адже будь-яка релігійна організація не є організацією для росіян чи українців, „лівих” чи „правих”, а головний принцип складання релігійної громади є саме віра в Бога, а не політичні вподобання. Навіть православна церква,  єдина з церков у вітчизняній історії, що функціонувала незмінно всі десять століть свого існування, і та сьогодні гостро потребує підтримки, захисту і відродження.

Релігійна тематика у системі українських ЗМІ показує, що внаслідок деяких проблемних аспектів взаємодії релігійних громад з існуючою системою ЗМІ найбільш пріоритетним засобом розповсюдження релігійної інформації для них стає Інтернет, яка полягає, перш за все, у наданні рівних інформаційних прав всім релігійним напрямкам, доступності у матеріальному та технічному аспектах. Формування глобального віртуального простору визначає нове місце релігії в інформаційному світі – релігія стає одним з ресурсів інформаційного суспільства. І в той же час стає невидимою зброєю управління людьми.

Отже, можна зробити висновок, що духовний авторитет усіх релігій, що діють в Україні, може бути відновлений шляхом укріплення їх спеціальними суб'єктами — істинно віруючими в неї, а також великою частиною повністю деполітизованого духовенства. І тільки після таких змін у населення знову прокинеться віра.