Прийшов чорний час для медіа - за правду до в'язниці!

Хто ж знав, що може бути ще гірше? Країну, якою керує купка дебільнуватих ідіотів, в усіх розуміннях і поняттях ставлять на коліна.

Україна тепер нагадує Ірак, а Янукович — Саддама Хусейна: абсолютний автократичний політичний режим, відсутність ідеології, політичної мобілізації, зовнішьополітичного вектору... тепер ще й свободи слова. Лідер Партії Регіонів загріб під себе дві головні гілки влади — законодавчу і судову, а тепер посягнув на святе - четверту владу - медіа.

Складається враження, що гвардія Януковича функціональний аналог совєтского КПРС, а те, що раніше називалось Президентською адміністрацією сьогодні являється об'єктом диктатури. Відкинувши всі ідеологічні й моральні норми, регіонали перетворились на жадібних і безжалісних катів свого народу. Головними завданнями для них є: накопичування власного багатства, набуття безмежної влади і впливу, гарантія особистої безпеки, причому будь-якою ціною.

Тепер для нас, простих смертних, депутати й різного рангу чиновники, мають бути кимось на зразох богів, а Парламент, - чимось на зразок Олімпу. Якщо простіше і точніше — нам до них зась.

І якщо раніше ми ще могли дізнатись з преси про, допустимо, кошерне життя того чи іншого народного обранця чи чиновника, подивитися як розкошує на золотому унітазі президент, то тепер ми про це зможемо лише здогадуватися. До чого я веду?

Та до того, що ЗМІ - єдиний зв'язок між простим народом й “верховенством” , поставили на коліна перед владою. У журналістів відібрали головне — правду. Навіть, якщо вона буде підтверджена фактами, все одно — подавати її не можна. На підставі рішення Конституційного Суду України (КСУ) №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року влада цілком законно може перетворити українські ЗМІ на безпечні для себе розважально-дебільнуваті чи, навпаки, зарозуміло-інтелектуальні проекти, які НЕ писатимуть про реальні проблеми країни і, головне, про персонажів, які ці проблеми спричиняють. Працівники мас-медіа тепер мають бути готовими до низки судових позовів від корупціонерів чи “золотої молоді”.

“Веселі, брате, часи настали”

Причому настали вони ще у 2010 році, коли змінили конституційний лад й Основний Закон. Як виявилось в результаті: «стабільність конституційного ладу»- це його зміна не волею виборців чи бодай парламенту, а рішенням 18 осіб.

Після того, як склад КСУ «прозрів» й оголосив «неконституційним» реформування Конституції 2004 року, він мав сказати народові: пробачте нам, ми були дурними, ми не бачили очевидного, тепер ми його побачили, ухвалили вердикт, згідно з яким країна повертається на шлях нормального розвитку- і йдемо у відставку, бо стільки років сприяли беззаконню й поширювали його.

У нормальній країні нормальні правники так би й вчинили. Але у нашій ненормальній країні, де немає нормальних правників все робиться через одне місце.

Вже тоді журналістській спільноті потрібно було здійснити «джихад» проти КСУ: бо ж було ясно, що рано чи пізно за «свистком» із «директивних інстанцій» цей Суд в ім'я «захисту прав людини» та «конституційний свобод» неодмінно лупоне (і щосили!) по мас-медіа, викручуючи їм руки і відриваючи ноги. От і маємо.

Щоб не бути голослівним наведу резолютивну частину рішення КСУ №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року повністю:

«1. В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

Звісно, знайдуться юристи, які заявлятимуть, нічого страшного не сталось й не станеться, сказано ж про передбачену законами інформацію, пов'язану з виконанням посадових повноважень, про інтереси національної безпеки, економічного добробуту і прав людини...

Якщо подивитись на це питання суто теоретично, можливо, нічого страшного немає (хоча й у цьому є серйозні сумніви, хоча б тому, що українські закони неоковирно написані й суперечать один одному, а тому завжди можна вибрати вигідну сторону для влади; а на додачу тепер є чудова можливість терміново «підрихтувати» цілу низку законів, щоб ніхто, крім «компетентних органів», не смів втручатися в особисте та сімейне життя можновладців!).

Не треба бути пророком, щоб передбачити, які сфери діянь політиків та чиновників віднині (а особливо з наближенням виборчої кампанії) стануть фактичними табу для ЗМІ. Пікантні деталі бурхливого минулого багатьох очільників нинішньої влади, веселі розваги депутатських синочків і дочечок удома і за кордоном, дивовижні зростання статків урядовців та їхніх близьких родичів, «Межигір'я» та його незчисленні клони, розвиток імперії Ахметова та становлення імперії Януковичів, подарунки членам родин політиків і чиновників (часом дуже і дуже коштовні), зрештою, сексуальні вподобання і стосунки високопоставлених осіб... Список можна продовжити, мабуть, до нескінченності. Яка «прозорість влади»? Яка ще «боротьба з корупцією»? Які «небезпечні контакти з агентами іноземних держав»? Все це є «втручанням в її особисте та сімейне життя»! Крапка!

І вже можна ствердно говорити, що всі ці обмеження (особливо в міру наближення до виборів) не стосуватимуться опозиційних діячів, на яких виливатиметься у відповідних мас-медіа (в тому числі й державних) ціла купа бруду. Бо ж робитиметься це (щоби ви не сумнівалися!) «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»...

Якими б гарними не були слова в КСУ про європейські принципи прозорості влади і права громадян знати про своїх обранців та претендентів на державні посади практично все це - тільки гарні слова, не більше.

Затикають рот й відривають ноги

У цивілізованому світі, скажімо, у США кандидатів на президентську посаду ще до початку праймеріз ЗМІ ретельно «просвічують» на предмет сексуальних уподобань та пригод, відтак запеклі ловеласи змушені добровільно сходити з дистанції. Бо ж такі персонажі можуть- випадково, не зі злого умислу!- стати об'єктами небажаного впливу з боку осіб прекрасної статі або ж вибовкати їм державні таємниці.Для американців правило залишається правилом!

Що там говорити, ми не Європа, і ми в політично-правовому сенсі все ближчі і ближчі до Білорусі та Росії.

Знайомий з Росії нещодавно розповідав, що у них забороняють в громадському місці анекдоти про Президента травити... треба йому сказати, що й у нас фактично дійшло до такого (згадаймо історію з графіті Януковича, за яке “художникам” впаяли пару років).

А резонансна справа із Василем Строічем — ідейним наслідувачем остапа Бендера, - начальником відділу внутрішньої безпеки державної налогової служби Івано-Франківської області. Чиновник-крадій зі шкури преться засудити журналіста, який викрив його брудні справи.

Це, напевно, чи не найперша справа чиновника проти журналіста, яку, швидше за все виграє все таки Строіч. Адже теперішні закони, ой як йому в руку. Самі подумайте, рішення КСУ прийняте тишком-нишком ще рік тому, та актуальності набуло воно аж тепер — після виборчих перегонів, коли на світ Божий поспливало усе чиновницьке лайно. Маючи під рукою, під себе писані закони, Василь Строіч запросто доведе “журналістську провину”.

«Эксперты прикидывают, что за разглашение подобной информации, скажем, журналистом, теперь разгласившему грозит на первый раз- от штрафа в тысячу необлагаемых доходом минимумов до трех лет лишения свободы, а на второй раз- пять лет "неба в клеточку" уж обязательно. Это, следовательно, в том числе за упоминание о Межигорье или какой-то собственности старшего сына Януковича,- пише Вікторія Андрєєва.- Ничего. Надо будет- нарушим подобное решение. А надо- и посидим. Сидят же в современной Украине люди ни за что, ни про что».

Питання в іншому: чи всі журналісти готові йти до в'язниці за звинуваченням (по суті) у виконанні професійних обов'язків?

Залишається одне — чекати. Адже рано чи піздно, а політичний режим впаде під вагою свого ж власного мертвого тіла. Швидше за все колапс станеться в 2015 році після президентських виборів, або ж в 2020 році, коли Янукович відсидить свій другий президентський строк. Єдиною проблемою, що в будь-якому випадку стоятиме перед українським народом, буде те, яким шляхом відбудеться колапс: мирним чи революційним.

Враховуючи вищевикладене та з метою не ставати на коліна перед режимом, а також не маючи бажання продовжувати боротьбу за гратами чи як політичний біженець, я, Чорноіван Тарас Миколайович, прийняв рішення передати власні сайти та домени, які я редактував та на яких виступав модератором, права на домени третій особі, під юрисдикцію Великобританії, Я вірю, що прийде час коли праця людей, які відкривають очі простому люду буде оцінена, і на разі саме прості журналісти, блогери, медійники стоять на передовій у війні з режимом януковича в Україні. Ми не зупинилися, ми просто стали мообільнішими і ще агресивнішими до неправди і автократії.

“Прийде час і заговорять і Дніпро і гори... “ Т.Г.Шевченко

Слава Україні! Героям Слава!

Головний редактор сайту “Тарасова правда”

Директор Арт Лайн Медіа                                                                                                                                                                                                                                                   Тарас Чорноіван