БЕЗ ПРАВА БУТИ БЕЗРОБІТНИМ

НОВИЙ ЗАКОН "ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ" НЕ ДОЗВОЛЯЄ СЕЛЯНАМ ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ ПО БЕЗРОБІТТЮ, АДЖЕ ЗАКОНОТВОРЦІ АПРІОРІ ВАЖАЮТЬ ЇХ БІЗНЕСМЕНАМИ

            Можливо, сам Микола Янович Азаров і не підозрював, але його фраза «Бери лопату, іди годуй сім’ю» не тільки стала частиною життєвої філософії багатьох українців, а й взята на озброєння нашими законодавцями за довго до того як злетіла з уст прем’єра

.

Кожен селянин по-суті – бізнесмен

Коротка передісторія. У 1992-1996 роках мешканцям сіл і селищ виділяли землю для ведення особистого підсобного господарства, що давало їм змогу вижити в ті нелегкі часи, вирощуючи городину, корм для худоби. Праця ж тут не була основною, а доходи з цих ділянок мізерні. Свої наділи селяни отримували відповідно до поданих у сільраду заяв згідно зі ст. 56 Земельного кодексу України, де записано: «Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати один гектар. Збільшення розмірів земельних ділянок до 2 гектарів може проводитись за погодженням з обласною радою народних депутатів». На це є рішення сільських рад.

У 2003 році Верховною Радою України було прийнято Закон «Про особисте селянське господарство». Згідно з його положеннями, особистим селянським господарством визнається діяльність, яка проводиться індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Для чого було прийнято Закон України «Про особисте селянське господарство»? Щоб якось підтримати селян після ліквідації колгоспів. Відповідно до указу президента Леоніда Кучми від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки», люди масово виходили із земельними і майновими паями з колишніх колективних господарств. До пенсії їм залишалися лічені роки і, щоб їх якось захистити, Верховна Рада й ухвалила Закон «Про особисте селянське господарство». За цим Законом член особистого селянського господарства сплачував внески до Пенсійного фонду, інших соціальних фондів, йому йшов трудовий стаж, держава мала можливість підтримати його фінансово. Праця на землі з весни до осені була основною, але доход − мізерний. Таким господарствам видавали державні акти на землю, де записано її цільове використання: «для ведення особистого селянського господарства». Згідно із законом такі одноосібники мали можливість взяти в банку кредит.

Якщо говорити простіше, то особистим селянським господарством законодавці бачать земельну ділянку до 2 гектарів (а якщо маєте пай – то й більше) на якій проживаєте Ви з сім’єю (житлові будівлі також входять в ці 2 га) і розводите там кролів, качок, гусей, кіз, страусів або іншу живність, вирощуєте, для того щоб потім законсервувати чи продати на базарі огірки, помідори, мандарини, ананаси чи фініки. Тобто ділянка, яку надали Вам у користування працівники селищної чи сільської ради з формулюванням «для ведення особистого селянського господарства» (раніше звучало як для «ведення підсобного господарства») автоматично перетворює Вас на бізнесмена в очах держави, а значить – на людину забезпечену.

До нашої редакції звернулися за допомогою читачі з Новомиргородщини. Сім’я з п’яти осіб – хазяїн з дружиною, старенька бабуся та двоє неповнолітніх дітей виявилися в очах чиновників бізнесменами на своїх 25 сотках землі. Після скорочення на заводі господарі звернулися в Центр зайнятості за матеріальною допомогою по безробіттю, однак отримали відмову, адже в селищній раді їм надали довідку про те, що вони – члени особистого селянського господарства. Про те, що такі взагалі існують, а тим паче про те, що їхній дім якраз і є «особистим селянським господарством», хазяї навіть не здогадувалися: працювали собі на заводі, консервували помідори для власних потреб, а після втрати роботи виявилися такими, які роботу де-юре мають і допомоги по безробіттю не отримають.

Не чекайте допомоги від держави

            Заступник начальника інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Кіровоградської обласної служби зайнятості Юрій Глібко пояснив журналісту «Нової газети», що дійсно, згідно з законом, не можуть надавати матеріальну допомогу по безробіттю так званим членам «особистих селянських господарств», адже з першого січня цього року в силу вступив новий Закон «Про зайнятість населення». Якщо вчитатися в статтю 4 цього Закону, до зайнятого населення належать особи, які забезпечують себе роботою самостійно, у тому числі члени особистих селянських господарств. Такі люди, згідно Закону, є зайнятим населенням і не можуть навіть пройти професійне навчання.

Проблема в тому, що більшість селян ніколи не вважала себе фермерами, не ставилася до тієї ділянки землі, де вирощує городину собі та дітям, як до джерела прибутку, адже його фактично немає. Спробуйте на 25 сотках землі прогодувати сім’ю з п’яти чоловік, при цьому знаходячи кошти на одяг собі та дітям, на школу, на опалення, на інші потреби. Колись, ще в середині 90-х, нечисленні телевізійні канали демонстрували соціальну рекламу «А Ви можете прожити на 3 гривні на день?», натякаючи на те, що мільйони пенсіонерів живуть на такі кошти. Зараз актуальною була б реклама на зразок «А Ви можете одягти своїх дітей в школу за  помідор?»…

            Раніше, до січня 2013, існувала Постанова Кабінету міністрів за номером 144, у якій наголошувалося на понятті «основної» роботи в особистому селянському господарстві. Згідно цього документу, у людини, яка більше 26 календарних тижнів офіційно працювала і має про це запис в трудовій книжці, так звана «робота в особистому селянському господарстві» не є основною, а отже, вона може отримати допомогу по безробіттю. Ця Постанова існує й зараз, але центри зайнятості не беруть її до уваги, оскільки користуються новим Законом «Про зайнятість населення», а ще жодних підзаконних актів, які б тлумачили чи регулювали виконання нового Закону не оприлюднено. Нашим читачам радили зачекати три місяці, саме стільки часу надається Кабінету міністрів законодавством для того, аби привести усі свої акти і постанови у відповідність до нових вимог. Що робити ці три місяці людям? Тільки чекати.

Як же спіймали на гачок українського селянина?

            У сільських радах у погосподарських книгах на 2006-2010 роки в таблиці V «Земля у приватній власності та оренді членів домогосподарства на 1 січня», в пункті 1.2 записано «...для ведення особистого селянського господарства», а для ведення підсобного господарства графи немає, хоча земля багатьом була видана для ведення саме підсобного господарства – є рішення виконкомів 1992-1996 років, коли ці люди отримали відповідні ділянки для ведення особистого підсобного господарства. Так-от «малоземельники», отримуючи землю в користування і проживаючи на ній, суто автоматично включилися в реєстр тих, хто є членом «особистого селянського господарства».

Вихід з ОСГ – практично нереальний: якщо земля не приватизована, у тебе її відберуть, а якщо приватизована – необхідно довести, що ти жодним сільським господарством не займаєшся і ліквідувати особисте селянське господарство або вийти з нього. Землевпорядники рекомендують прописатися за іншою адресою чи подарувати комусь свою землю, адже за законом ведення особистого селянського господарства  припиняється  в разі: рішення   членів   особистого  селянського  господарства  про припинення його діяльності; якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця,  який бажає продовжити його ведення; припинення прав  на  земельну  ділянку  згідно  із  Земельним  кодексом України. У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська,  селищна,  міська  рада за місцем розташування земельної ділянки,  наданої для цих цілей,  вилучає його з обліку  особистих  селянських господарств.

Чому все так плачевно

            Не можна не відзначити, що оці от два закони – «Про зайнятість населення» та «Про особисте селянське господарство» – працюють не скільки на рядового громадянина, скільки на статистичне благополуччя держави. Виходить, що якщо людина не має роботи, але має ділянку землі, яку класифікують як особисте селянське господарство, вона уже не може вважатися безробітною. Статистичні дані свідчать, що в Україні близько чотирьох з половиною мільйонів особистих селянських господарств, тобто, як мінімум, 4,5 мільйони осіб не мають права на отримання матеріальної допомоги від держави, адже мають ділянки до двох гектарів землі. Таким чином, у випадку неврожаю, природного лиха, чи «грамотного» керівництва чиновників, чотири з половиною мільйони людей залишаються без права на існування. Безробітних в державі, до речі, за офіційними даними – трішки менше 400 тисяч, а за міжнародною системою обліку – 1,6 мільйона осіб. Звісно ж, сюди не враховано недофермерів з їх «господарствами» в 0,25 – 2 га, інакше цифра була б вражаючою і становила би третину працездатного населення України.

            «Нова газета» продовжить слідкувати за долею українського безробітного бізнесмена від землі, якщо можна так висловитися. Рамками законодавства житель сільської місцевості, по-суті, позбавлений права… бути безробітним. Народ України вже звик не користуватися своїми правами, багато хто змирився вже з тим, що його право працювати попирають усі, кому не ліньки, але право бути безробітним – це вже занадто.

Володимир КОНДРАШОВ