Бандерівці: захисники українського народу чи бандити?

Український націоналізм в роки Другої світової війни

В історії українського народу, мабуть, немає більш суперечливого явища ніж діяльність Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. Складності у визначенні «оцінки» тих подій додає інформаційна пропагандистська війна, що триває по сьогоднішній день і, мабуть, триватиме вічно. Інформатори та ідеологи обох сторін, як члени ОУН так і більшовики, користувалися «маніпуляціями зі словом» з метою залучитися підтримкою населення та підірвати авторитет ворога. Відбулася тотальна поляризація точок зору щодо діяльності ОУН та УПА, яка збереглася і сьогодні. Частина населення гостро засуджує ОУН УПА, ототожнюючи це явище з бандитизмом та фашизмом тоді, коли інша бачить в постатях Степана Бандери, Якова Стецька, Петра Полтави героїв українського народу. Поміркованих поглядів на проблему майже немає.

Протягом 28 січня – 3 лютого 1929 р. у Відні 30 делегатів від українських націоналістичних партій та рухів (11 колишніх старшин Української галицької армії, 9 студентів і 10 професійних політиків) створили Організацію українських націоналістів – громадсько-політичних рух, що головною метою своєї діяльності декларував встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.

З цього часу і до 1939 року ОУН залишалась єдиною значною силою, що вела боротьбу проти польського режиму на Західній Україні. За даними сучасних українських істориків ОУН здійснила у цей час сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також більше 60 вбивств.

1 вересня 1939 р. о 4:50 нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. Організація українських націоналістів виступила союзником німецької армії, повіривши отриманим раніше від Берліна обіцянкам про відновлення ЗУНР, – у диверсіях та акціях саботажу проти польського війська взяли участь 4 тис. її членів. Бойовики ОУН знищили чотири польські колонії, вбили 796 і поранили 37 польських солдатів. Українські націоналісти не могли знати про таємний протокол до пакту Молотова – Ріббентропа, за яким німці погодились передати Західну Україну до сфери впливу Радянського Союзу. 17 вересня Червона армія розпочала окупацію Галичини та Волині. 27 жовтня край офіційно став частиною СРСР. Встановлення влади робітників і селян не обійшлось без масових репресій. Упродовж осені 1939 – весни 1941 р. із Західної України було депортовано близько 388 тис. жителів. Українських націоналістів зарахували до класово ворожих елементів, але у період з 1939 до 1941 р. активної антирадянської діяльності ОУН не проводила. Можливо, причиною цього були внутрішні суперечності в організації. 10 лютого 1940 р. молоді оунівці Галичини, не дійшовши згоди зі старшим поколінням, що переважно перебувало за кордоном, сформували революційну ОУН на чолі зі Степаном Бандерою.

Співпраця ОУН з нацистами продовжувалася до 30 червня 1940 року, коли за підтримки батальйону «Нахтіґаль», без узгодження з німецькою адміністрацією, львівська радіостанція передала звістку про відновлення української державності та створення українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.

17 – 21 лютого 1943 р. відбулась ІІІ конференція ОУН-Б, на якій вперше офіційно йшлося про широкомасштабну збройну боротьбу з німецькими окупантами. Осередком українсько-німецького протистояння стала Волинь. У звітах німецької поліції зазначено: «В середині лютого 1943 р. почалося зосередження молоді в націоналістичних бандах. Частішими стали напади з метою отримання зброї та продовольства. Напади на в’язниці в Кременці та Дубно мали на меті насамперед звільнити активістів руху».

З рахунку діяльності ОУН УПА не можна списувати терористичних дій проти мирного населення, проте, антиукраїнська пропаганда, виконуючи відповідні соціальні замовлення ворогів України, десятки років шельмувала український національно-визвольний рух і його провідну силу – українських націоналістів. Продовжує вона робить це і зараз, одурманюючи свідомість мільйонів українців вигадками і наклепами.

Коли говоримо про десятки тисяч загиблих душ від рук бійців УПА, не слід забувати і про діяльність «лжебоївиків УПА» - Спецгрупи НКВС, що перевдягалися у змішану форму, яку зазвичай носили повстанці УПА, і здійснювали злочини проти мирного населення.

ОУН УПА за час свого існування пройшла нелегкий шлях еволюції, перш за все – ідеологічної. У 1945р. Петро Полтава, ідеолог українського націоналізму, пише: «Ми, українські націоналісти, не є шовіністи. Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу, і які (права) вже давно визнано природними правами кожного народу. До речі, наша боротьба є законною боротьбою навіть з точки зору большевицьких законів: конституція СССР забезпечила за кожним народом право на вільний вихід із складу СССР. До всіх народів світу ми плекаємо щирі симпатії. З усіма народами світу, в тому числі і російським народом, який побудує свою національну державу на своїх етнографічних землях, ми хочемо жити в дружбі і співпраці. Ми не боремося проти сусідніх нам народів у цілому, а тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють. Підкреслюємо ще раз: усі народи, в тому числі російський і польський народи, ми цінимо, шануємо та прагнемо до дійсної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо і боремося тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють або хочуть поневолити.»