Авторитаризм Партії Регіонів

Авторитарний режим в Україні карколомно швидко втрачає підтримку не лише населення, а й чиновників.

Однією з основних ознак авторитарного режиму є зрощування правлячої партії з державним апаратом.

Без партійного квитка провладної партії жоден державний службовець, яким би досвідченим професіоналом він не був, керівної посади у виконавчій владі не одержить. А, одержавши, буде вимушений виконувати "генеральну лінію партії". Такою інституцією, наприклад, у СРСР була КПРС.

Ситуація в Україні абсолютно типова для авторитарних країн. Мало того, Партія регіонів, інколи, можливо, несвідомо, почала асоціювати з державою виключно себе.

Відкриємо партійні видання – друковані й електронні – звітність щодо партійної діяльності там зводиться до приписування собі успіхів роботи цілої держави, галузі або підприємств. На досягнення і успіх "регіоналів" чомусь має працювати вся країна. Так само урядові заходи чомусь видаються за партійні.

Новини такого "партійного життя" – це пряма мова урядовців, які одержують зарплату не з партійної каси, а за рахунок податків усіх громадян України. Але партійні функціонери, абсолютно не відчуваючи сорому, продовжують змішувати ці два види діяльності.

Що ж, ситуація в умовах панування авторитарного режиму, типова. Проте у вітчизняних умовах, з давніми українськими демократичними традиціями, партія влади, як би вона не називалася, такими діями сама собі риє яму.

По-перше, абсолютно нівелюється поняття партійної роботи та політичної ініціативи. Поза державною структурою жодні громадські акції провладної партії неможливі. Без присутності посадових осіб жоден партійний захід не може вважатися повноцінним. Але державна служба і суспільне життя – різні речі, і підміняти одне одного вони не можуть. Постійною залежністю від влади правляча партія саме себе позбавила будь-якого маневру, не може адекватно реагувати на запити суспільства і виклики сьогодення, чекаючи на обов’язкове "благословення" посадовців.

По-друге, силоміць ще нікому партійні принципи прищепити не вдавалося. Змушують чиновника записатися до партії – що ж, він запишеться, але зі зміною влади, обов’язково змінить і партійну прописку, оскільки власне крісло для нього набагато важливіше, ніж ті "ідеали", які нібито сповідує нинішня партія влади. Користі від такого "активіста" жодної.

В абсолютної більшості європейських країн чиновник – це посадова позаполітична особа. При перемозі на виборах тієї або іншої партії змінюються лише ключові особи в уряді, усі ж секретарі, начальники управлінь і департаментів, виконавці і функціонери залишаються на своїх місцях, оскільки вони служать не партії, а державі і народу.

Це нормальна практика у демократичних країнах.

Саме тому розбудова політичної партії "УДАР Віталія Кличка" спирається не на залучення тих осіб, для яких будь-яка партія – лише засіб збереження власної посади або досягнення нової, а на справжніх активістів, які поділяють наші цінності, ідеї та переконання.

Нинішня партія влади власними діями лише підтверджує ту думку, що авторитарний режим в Україні карколомно швидко втрачає підтримку не лише населення, а й чиновників.

Голова Вінницької обласної організації

Політичної партії "УДАР Віталія Кличка"                                           Ігор Ткачук