Як по-дурному позбутися потенційного інвестора

(інструкція по виконанню на прикладі одного депресивного району)/ - Чого бідні? - Бо дурні. - А чого дурні? - Бо бідні.

«Чув дзвін та не знає, де він» – на жаль, саме таким гаслом можна часто схарактеризувати поведінку місцевих громад. Самі того не бажаючи, жителі Бобринеччини, що в Кіровоградській області позбулися інвестора з робочими місцями і соціальними угодами. А інвестор цей навіть не здогадувався, що так не полюбиться місцевим лише через свою пропозицію.

            Активні громадські обговорення, на які потрапив журналіст «Нової», не зважаючи на сніг і холод, були гарячими. Основна теза – гнати інвестора, який, звісно ж, не виконає своїх обіцянок перед населенням і знищить здобутки бобринчан в сфері екології, поганою мітлою. Що здалося дивним, так це те, що жодного представника інвесторів не було в залі. Нащо ж тоді слухання? Виявилося, не потрібні. Але про все – по порядку.

Не бачили очі проти чого протестували

Кілька місяців тому на Бобринеччині почали гуляти чутки, що в район прийде інвестор і дасть купу нових робочих місць, соціальні угоди і капітальні вливання до місцевого бюджету. У чутках йшлося про гігантський качатник, найбільший в Європі. Почали бобринчани методом сарафанного радіо розглядати усі «за» і «проти» та дійшли висновку, що тут він не потрібен – значна частина громади Бобринця вирішила, що качатник, який збираються будувати просто знищить екологію району, відбере воду з земель і засмердить усе. Єдине, що якось випустили – це те, що ніхто проекту качатника в очі не бачив.

12 січня в районні газеті «Честь хлібороба» з’явилася стаття під назвою «В проекті мегакачатник, якого навіть не бачили в Європі», де розповідалося, що потужний інвестор обрав Бобринецький район для того, аби «з нуля» збудувати гігантський комплекс по вирощуванню качок з базою для виробництва комбікормів та переробкою відходів на біопаливо. Комплекс планувалося зробити замкненим, тобто качки вирощувалися б там, починаючи від інкубації і аж до забою з підготовкою м’яса до продажу включно. Для району, у якому занепали усі великі підприємства, здавалося б, – тільки радість. Однак сама «реклама» майбутнього дива сучасної промисловості насторожила людей. І на це було кілька причин.

По-перше, говорилося навіть про зовнішню схожість птахокомплексу в Бобринці зі свинокмплексом в Компаніївці, також Кіровоградської області. Правди ніде діти – від свиней таки не трояндами.. По-друге, сам «мегакомплекс, якого немає в Європі» наводить рядового обивателя на думку про величезне зло з вічно задимленими гігантськими трубами, що просто таки убиває усе живе довкола. По-третє, виникла думка, що якщо такого немає в Європі, то значить він там не відповідає нормам чи вимогам якимось і саме тому хочуть його будувати тут, адже в Україні часто чхати хотіли на закони. Аргумент, що такі ж комплекси діють у В’єтнамі та Китаї для нас – не аргумент. Українці чомусь принципово не рівняються на В’єтнам і Китай. По-четверте – фразу одного з представників інвестора про те, що комплекс будуватимуть «не менше, ніж за 1,2 кілометри від населеного пункту» усі чомусь сприйняли як фразу «будуватимуть за 1,2 кілометри від населеного пункту». І останнє – люди стали боятися, що оцей комплекс на семидесяти гектарах забере їхню землю та знищить природу.

Як у давні добрі часи група небайдужих вирішила поїхати по Україні «перейняти досвід» і понюхати, чим пахнуть качатники в інших регіонах, побачити що і як шкодить чи не шкодить екології. Спочатку невелика група місцевих, разом з головою РДА Леонідом Кравченком відправилася в село Кедина Гора на Черкащині, де досі діє один із чотирьох качиних гігантів Союзу. Через тиждень уже більша група відвідала найбільший в Європі індустріальний центр з виробництва курячого м’яса.

Не дивлячись на те, що курятник качатнику навіть за розміром дає величезну фору, думки сторін розділилися. Голова Бобринецької РДА та деякі фермери, разом з місцевими жителями виступали за будівництво качатника, а голова районної ради, разом із фермарами й іншими місцевими – проти. Мотивація прихильників – нові робочі місця та інвестиції в депресивний регіон. Мотивація противників – знищена екологія та «другий чорнобиль». Кожна ж думка заслуговує на існування.

Минулої п’ятниці відбувся своєрідний мітинг-протест проти зведення качиного мегакомлексу за 1,7 кілометра від Бобринця та три кілометри від Олексіївни. Зібралися на нього активісти району – переважно фермери та бобринчани, що налаштовані негативно. Приїхали й журналісти, щоб почути думку противників зведення комплексу, адже прихильники, як і інвестори, про мітинг просто не знали. Основні аргументи проти – втрата Бобринцем води, якої місту і так не вистачає, забруднення довколишніх земель відходами виробництва (чомусь ніхто не повірив інвесторам що це буде підприємство з повним циклом переробки), майбутнє невиконання ще ніким не укладених соціальних угод. Учасники акції говорили, що надавали пропозиції інвесторам про розміщенню комплексу десь в іншому місці, заміну качатників на теплиці, молочні ферми тощо, але основний акцент робився саме на шкоді людям – екологічній катастрофі, зневодненню Бобринця аж до гибелі риби та ракових захворювань місцевих мешканців через брудне повітря і воду. Повторюся, але насторожило одне – жоден учасник мітингу в очі не бачив проекту, про який говорив. Усі аргументи будувалися на чутках і домислах місцевих та на смутних уявленнях про сам «мегакомплекс, якого немає навіть у Європі», навіяних безграмотною піар-кампанією місцевих чиновників. В коментарі нашому журналістові голова райради Іван Танасієнко, наприклад, не зміг навіть пояснити, чому виступає проти – відбувся фразою про те, що у нього «багато причин», але жодної не назвав.

Говорили-протестували, а виявилося, що протестувати уже немає проти чого – інвестор пішов, залишивши район без нових робочих місць, хоча б якихось соціальних угод та головне – значних коштів у місцевий бюджет. Лишилися поля і фермери і, будьмо відверті, мало хто з них задумується про екологію чи здоров’я своїх же земляків, обробляючи поля хімікатами, небагато хто добровільно дає кошти в місцевий бюджет і платить людям білу зарплату більше двох тисяч гривень. Зате вони не будують «мегакомплексів».

Хотіли як краще, а вийшло як завжди

Інвестор пішов, адже його не захотіли слухати. А послухати для того, аби розібратися, є що. Ми звернулися за коментарем до людини, яка безпосередньо займається втіленням цього проекту в життя – директора з розвитку виробництва ПрАТ «Креатив» Ольги Васильєвої. Виявилося, що ніякого проекту, проти якого так активно протестують в Бобринці – немає. Немає визначеного місця за півтора кілометри від міста. Існує ідея побудувати комплекс із замкнутим, екологічно чистим будівництвом, обігом у п’ять мільйонів голів качок на рік. До того ж, Бобринець розглядався лише як один із варіантів, до речі, не головний. Райдержадміністрація в числі інших подавала заявку на розміщення проекту на своїй території, саме тому цей район і розглядався інвесторами: «Дійсно наша компанія виявила бажання далі розвивати тваринництво і один із напрямків його – птахівництво, а конкретніше, – ми хотіли б зайнятися качиними фермами. – говорить Ольга Дмитрівна. – Таке бажання прозвучало з уст керівників підприємства і ми писали про це в пресі – тваринництво як цілком незалежний альтернативний напрямок розвитку компанії. Ми не заявлялися з цим проектом в Бобринецький район. Навпаки: адміністрація Бобринця сама виявила бажання розглянути як варіант їх регіон, адже ми просто мали намір працювати десь в межах України чи навіть Росії: де кращий інвестиційний клімат, туди й підемо. Тому для мене дивно читати в пресі негативні відгуки, адже ще нічого не було вирішено Ми зараз розглядаємо інші варіанти – практично усі райони області подавали заявки на будівництво цього комплексу – до кінця лютого уже визначимось з місцем його розташування. Не виключено, що він буде розміщений навіть в Росії, де можуть дати нам вигідні інвестиційні умови – зараз там своєрідний інвестиційний бум: стабільно і вигідно».

Ольга Васильєва підтвердила, що керівництво компанії в курсі ситуації, що склалася: «Я не знаю, звідки виникла така суперечка в Бобринці. Я повністю впевнена, що не всі там проти. Гадаю, що в першу чергу протестують фермери – ми таке часто зустрічаємо, коли «йдемо в регіони»: створюється нова технологія, нові робочі місця, новий рівень зарплат і очевидно, комусь не вигідно 250 робочих місць для регіону із зарплатами 3500-3800 гривень. Зрозуміло, що ті особи, які мають бізнес в районі, такого не можуть дати. Їм вигідною є дешева робоча сила, яка від безвиході працює лише у них. Це моя суб’єктивна думка. Тим хто сумнівався, можемо сказати, що згідно наших планів цей комплекс не є найбільшим в Європі – одночасно він має утримувати до мільйона птахів. Такі виробництва свого часу були поширеними в радянському союзі, зокрема в Миколаєві – так звані «комплекси-мільйонники», у тому числі качині. Тому це не найбільший комплекс але достатньо потужний. Ми говоримо про виробництво п’яти мільйонів качок на рік, а не одночасно».

Причин переживати за екологію, як виявилося, теж не було: «Вносячи такі величезні інвестиції в проект, ми зацікавлені витримати найвищі стандарти в екології – у нас усі проекти проходять експертизу та й на сьогодні «екологічні» закони в країні прийняті навіть суворіші, ніж у Європі. Зрозуміло, що настільки великі проекти будуть повінстю дотримуватися букви закону. Ми вивчали досвід Кіровоградщини і мушу зауважити, що в нашій області птиці було вісім мільйонів до розвалу СРСР. Зараз же нічого цього немає – в кожному селі практично є покинуті ферми. Тому нам незрозуміло, чому намір будувати в області викликав таку негативну реакцію. Насильно ніхто не піде в регіон – ми ще, по-суті, й не заявлялися в регіон, а пішли чутки про п’ять мільйонів літрів води. Насправді ж такий комплекс споживає всього 400 кубічних метрів води на добу, а не п’ять мільйонів літрів» – пояснила Ольга Васильєва.

Що ж виходить? Інвестор, уже на стадії розробки, розглядав можливість реалізувати багатомільйонний інвестиційний проект на території Бобринеччни. Планувалося створення 250 нових робочих місць, соціальна угода з районною громадою і, головне, реєстрація підприємства на території району, що дозволило б левову частку від сплачених підприємством податків залишити в місцевому бюджеті. Однак, наштовхнувшись на нерозуміння і небажання місцевих, бізнес відмовився від цього району і зараз розглядає інші пропозиції, аж до Росії. Чи розглядає Бобринець пропозиції інших інвесторів? Не смішіть.

Інвестор пішов, осад лишився

Відкритим лишається питання про те, як вплине на інвестиційний клімат Бобринецького району просто безглузде прощання з інвестором. Чи захоче якийсь інший крупний бізнес прийти в депресивний регіон? Останнє питання ми задали голові райради і відповіді на нього не отримали. Потрібно пам’ятати, що задача бізнесу – надати інвестиції, надати гарний проект, дати робочі місця і виконувати усі закони, щоб у людей не було претензій. Влада повинна, звісно ж, максимально сприяти приходу інвестицій в свій регіон, зокрема і проводити грамотну роз’яснювальну роботу. Розуміти це повинна й громада, а не доїти ще примарного інвестора, як це робили в Бобринці. Таке враження, що Бобринець виграв у лотерею і на радощах спалив виграшний квиток.

Хто винен в тому, що інвестор тепер не зацікавлений в Бобринеччині – безграмотні глашатаї влади, які перестаралися рекламуючи те, чого поки немає? Громада, яка приймає рішення, не знайомлячись з проблемою? Фермери, які не бажають відпускати робочу силу? Для Бобринця це вже риторичні запитання.

Пе.Се. Найсмішніше в цій сумній історії те, що інвестор ще минулої п’ятниці, 25 січня, відкинув думки про будівництво качатника на території Бобринецького району Кіровоградської області (про що повідомили журналістам 28-го в понеділок), одна в Бобринці досі, по-інерції люди протестують. Сьогодні, наприклад, 1 лютого, в Бобринці проходить круглий стіл з цього питання, а ще одна сходка місцевої громади з цього питання відбудеться в понеділок. «Навіщо», запитаєте? «Не знаю», відповім.

Володимир КОНДРАШОВ