Блокований парламент

"Ударівці" в червоних светрах біля президії, окличні банери на стінах, порожні місця в партері та скупчення їх господарів під трибуною – ось так нині виглядає український парламент...

На сьогодні маємо типову для України ситуацію: парламент не працює, репортери в кулуарах Верховної Ради збирають чергову колекцію взаємних образ та звинувачень політичних опонентів, народ спостерігає, а, охоплений міжнародними справами президент, мовчить. На порозі – політична криза.

В боротьбі за дотримання регламенту та справедливість прийняття законодавчих рішень, опозиція, окупувавши трибуну, демонструє свою принциповість – її представники твердо заявляють про намір блокувати відкриття чергової сесії парламенту аж до його розпуску. Та чи зможе опозиція реалізувати цей задум? І взагалі, кому зрештою ця ситуація зіграє на руку? Парламентська більшість поки що не робила спроб силового розв’язання проблеми, а тому, враховуючи відносно нетривалий час блокади, стійкість опозиції та комфортність положення регіоналів в даній політичній грі залишаються під знаком питання. 

Консолідована на ґрунті боротьби із "кнопкодавами" меншість, розбудовує для свого політичного іміджу образ поборника чистого парламентаризму. І, якщо ця акція виявиться вдалою, її активісти обов’язково увійдуть в політичну історію України як герої. Натомість члени провладної більшості, позиціонуючи себе реформаторами, продовжують розвивати тезу про неконструктивну опозицію, що не бажає працювати. Зіткнення цих дискурсів є головним змістом поточного політичного протистояння. При цьому характер конфлікту здається досить безкомпромісним: спікер не йде назустріч вимогам меншості, посилаючись на доцільність розгляду питання про індивідуальне голосування в рамках сесійної роботи, а опозиціонери, в свою чергу, обліпивши найстратегічніший об’єкт Верховної Ради, унеможливлюють такий варіант виходу з нагальної ситуації. 

Отже, мордобій, перевибори або взаємні поступки?