Домисли стосовно нового КПК

Вже зараз існує багато розбіжностей в розумінні самого КПК, який в свою чергу здобув багато негативних оцінок від юристів та суспільства в загалом.

З кінця 2012 року ми живемо разом з новим Кримінальним процесуальним кодексом України (надалі - КПК), який набрав чинності в листопаді 2012 року. Якщо вести мову стосовно ефективності чи неефективності нового КПК, це нікуди не приведе, оскільки з моменту його прийняття пройшло зовсім не багато часу для того, щоб робити відповідні висновки. Слід спостерігати за першими судовими засіданнями, процесуальними діями, результатами зверенень до правоохоронних органів та оцінювати їх результати.

Вже зараз існує багато розбіжностей в розумінні самого КПК, який в свою чергу здобув багато негативних оцінок від юристів та суспільства в загалом.

Якщо шукати відповідь на питання «Чому реакція саме така?», можливо простежити вже закріплену в нашому суспільстві тенденцію довіряти дезінформації з абсолютно різних причин. Також слід пам’ятати те, що населення України в більшій мірі не довіряє діючій владі, постійно чекаючи від неї чогось негативного, того, що не виправдовує сподівання, чи того, що не влаштує певні верстви населення, отже, маючи подібного роду недовіру можливо здогадатися, що набрання чинності новим КПК також стане підставою для пошуку в ньому порушень та початку активної праці критиків.

Якщо б хоч раз побачити КПК та оцінити об’єм інформації можливо зробити висновок, що це досить великий документ, а отже надати йому оцінку стосовно його застосування за такий період неможливо за вище наведених причин.

Серед більшості тверджень в суспільстві стосовно нових «обов’язкових» дій, пов’язаних з новим КПК, можливо виділити наступні твердження, що є не зовсім вірними.

Твердження перше. «Кожен має носити з собою паспорт громадянина чи його засвідчену копію».

Таке твердження з’явилось нібито з метою захисту громадян від неправомірних затримань та арештів. Можливо це й цінна порада, але в новому КПК такого зобов’язання немає. На сьогоднішній день можливості оперативних підрозділів суттєво обмежені в діях стосовно затримання громадян. Відтепер часом затримання особи вважається не момент складання протоколу, а саме час затримання (стаття 209 чинного КПК). Отже, проблема стосовно не заповнених протоколів чи випадкове не вказування часу затримання відпаде, але громадянину, який потрапив у подібну ситуацію, необхідно відразу звернути увагу та запам’ятати точний час його затримання.

Сам строк позбавлення свободи без відповідного рішення суду становить рівно 24 години, замість колишніх 72 годин. Якщо протягом цього часу особі офіційно не вручать письмове повідомлення про підозру у скоєнні певного злочину, її мають одразу відпостити по закінченню вказаного часу.

Якщо вас, чи вашого клієнта за цей час не звільнили – негайно звертайтесь до слідчого судді стосовно звільнення на підставі частини другої статті 206 чинного КПК.

В разі вручення повідомлення про підозру, але не доставлення до суду протягом 60-ти годин з моменту затримання – аналогічно має відбутись звільнення. Якщо останнє не відбулось – існує процесуальна можливість подати відповідне клопотання до слідчого судді.

Твердження друге. «відтепер спецслужби зможуть «слухати» та «дивитись» за приватним життям громадян».

На такий висновок може спрямувати ознайомлення з главою 21 чинного КПК «Негласні слідчі (розшукові) дії».Дійсно, список таких дій вражає. Однак в КПК чогось надзвичайного, в порівнянні з відповідним досвідом в Європі не здійснено. Навпаки, на 7 з 9 заходів необхідна відповідна санкція суду, чого раніше не було з певних обставин.

Зараз перевірці зі сторони слідчого судді підлягають такі дії: аудіо та відео контроль особи, арешт, огляд та виїмка кореспонденції, зняття інформації з відповідних систем, обстеження публічно недоступних місць, житла; встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за місцем, річчю, собою; аудіо та відео контроль місця.

Лише контроль за вчиненням злочину та виконання спецзавдання з розкриття злочинної діяльності не потребує відповідної санкції суду.

Слід пам’ятати, що більша частина з наведених негласних дій потребує проходження не простої процедури для їх реалізації в законному порядку. Також важливо пам’ятати про те, що подібні дії будуть застосовуватись тільки в провадженні тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Твердження третє. «Правозахисники не мають жодних прав у кримінальному провадженні».

В КПК 1960 року існувала окрема стаття під номером 48, яка мала перелік прав захисників. Новий КПК не має окремого переліку прав захисників, а робить їх похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого (частина 4 статті 46 чинного КПК).

Ця «новинка» виправдовується тим, що підозрюваний може самостійно здійснювати свій захист та реалізувати свої гарантовані права відповідно до частини 3 статті 42 18 процесуальних прав, або скористатись послугами адвоката. Отже, адвокат реалізовуватиме права, які процесуальне законодавство надає підозрюваному.

До речі стосовно можливої кількості правозахисників, сьогодні більше ніж п’ять правозахисників, наприклад у підозрюваного, не передбачено.

Твердження четверте. «Про вчинення кримінального правопорушення можливо подавати анонімну заяву».

Давно працює практика стосовно доносів, чи застосовування інформації від осіб що домовилися про надання необхідної інформації певним людям. Але чинний КПК не передбачає можливості повідомлення про скоєння правопорушення шляхом подання анонімних заяв.

2-ий пункт 5-ої частини статті 214 чинного КПК передбачає обов’язкову наявність інформації про заявника чи потерпілого, тобто прізвище, ім’я по батькові в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань. В разі відсутності таких даних у прокурора чи слідчого, стає неможливим початок кримінального провадження та проведення необхідних слідчих дій, а отже подання анонімної заяви ні до чого не приведе.

Твердження п’яте. «Без довідки від прокуратури труп не видадуть».

Існування 4-ої частини статті 238 КПК наводить на можливе існування такого порядку, який передбачає наявність дозволу прокурора на видачу трупа після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

В дійсності, вказана стаття стосується саме проведення слідчої дії під назвою «огляд трупа». В загалом будь-яка слідча дія неможлива без внесення відомостей до реєстру досудових розслідувань.

Твердження шосте. «Обшук зможуть проводити без санкції суду».

Обшук може проводитись лише на підставі ухвали слідчого судді (частина друга статті 234 чинного КПК).

Лише частина третя статті 30 Конституції України стосовно проникнення до житла, пов’язаного з врятуванням життя людей та майна – становить виняток. Або з переслідуванням підозрюваних осіб (частина третя статті 233 чинного КПК).

Вказаний виняток є абсолютно прийнятним для більшості правових систем. Якщо підозрюваний вривається в чуже житло під час переслідування, то оперативним працівникам не резонно звертатись до суду за отриманням необхідної санкції.

Твердження сьоме. «Старий та новий КПК має одночасну дію положень, що є ознакою правового невігластва».

Для нашої держави є досить унікальною ситуація в котрій існує два чинних КПК. Для того щоб пояснити подібне явище треба згадати зміни та їх кількість.

Наприклад, в частині правил про допустимість доказів, положення про необхідність надання показів лише суду, обов’язкова участь правозахисника при проведенні слідчих дій.

Якщо уявити, що в той момент коли новий КПК набрав чинності - старий втратив би чинність, то по всім справам які наразі знаходяться в провадженні, судді не змогли б ухвалити жодного вироку.